Зачарований замок

Діти завжди до старших пристають:

– Розкажи, та розкажи казку!

І старші заводять:

– Жив-був хлопчик, він знайшов скриньку. У тій скриньці зайчик, а в зайчика хвостик, от-от такусенький! І покажуть мізинець, а потім зігнутий мізинець, покрутять перед носом і мовчать!

Діти кричать:

– А далі? Ой яка казка коротка!

Оповідач відповідає:

– Якби у зайчика був не хвостик, а хвостище, то й казка була б он яка! Хвостик був такий тоненький (і знову мізинець перед носом крутить), от і казка малесенька!

Діти знову за своє, просять і просять, до того прив’яжуться, що оповідач рукою махне:

– Так тому і бути! Слухайте!

Діти сидять тихо, як мишки, і слухають казку:

– Були у батька три сини, старший вивчився на столяра, середній став ковалем, тільки молодший ніякого ремесла навчений не був.

Відправив батько всіх трьох білим світом ходити, роботу шукати. Добралися вони до дрімучого лісу. Поки молодший спав, двоє старших змовилися, молодшого до нитки обібрали і зникли. Він не знав жодного ремесла, а їм його годувати не хотілося.

Прокинувся молодший брат, бачить, кинули його брати голого та босого. Заплакав, як дитя мале, і вирішив назад додому повертатися, щоб з голоду не пропасти. Та заблукав. Плутав, плутав і вийшов до якоїсь хатинки.

– Хай буде що буде, – подумав він, – увійду, спитаю, як до ближнього села пройти.

Увійшов, а тут два величезні пси вискакують, йому дорогу загороджують, голосно  гавкають, ось-ось розірвуть, пройти не дають. Сів він, сидить, не дихає. Пси притихли, хвостами крутять. Один ближче до нього підповз і мовить людським голосом:

– Братику, братику, не знаєш ти, не знаєш, що ми твої рідні брати. Ми тебе обібрали і в глухому лісі кинули, а самі заблукали і потрапили до Баби-Яги, вона нас прутиком вдарила і на собак перетворила. Дивись хоч ти їй не піддавайся! Ми тебе пропустимо до неї, а самі слідом увійдемо.

Входить молодший брат у хату.

Баба-Яга його зустрічає лагідно, обідати припрошує. Накриває на стіл, ставить миски, а сама біжить на кухню за юшкою.

– З цієї миски не їж, – каже йому старший брат, – це миска погана, ми з неї їмо.

Схопив миску в лапи, Бабі-Язі підсунув, а братові поставив іншу. Баба-Яга нічого не помітила і зі смаком поїла в з собачої миски! Потім почала молодшому братові зуби заговорювати, а сама хоче до нього прутом дотягнутися. Але той був хлопець не промах, вихопив у Баби-Яги прут та її ж і хльоснув! Обернулася Баба-Яга в кішку, а він їй кричить:

– Відповідай, Баба-Яга, як мені братів від злих чарів звільнити? Баба-Яга довго відмовлялася, та довелося підкоритися. Звеліла вона йому грубший кінець прутика від себе повернути і три рази братів ним хльоснути. Він так і вчинив. Брати знову стали людьми.

Залишили вони кішку-кішкою нехай собі нявчить – і геть подалися. Довго йшли, нікого не бачили, нічого не чули. Раптом бачать на голій скелі зачарований замок стоїть. Не стали старші брати в замок заходити, бояться, як би з ними знову чогось не сталося. Молодший один пішов. Дивиться, а довкола замку місто розкинулося. Тільки в тому місті немає жодної живої душі! Все місто обійшло – так нікого й не зустрів. До фортечних воріт дістався. А там два залізних вартових стоять, стоять і не рухаються. Ворота самі розчинилися, увійшов Янко всередину, озирнувся, а в замку теж пусто, немає нікого. Став Янко смиливішим, господарем по замку ходить.

Бачить – покої, у покоях стіл на одну особу накритий, а на столі найкращі страви. Він сів і наївся досхочу. До інших покоїв увійшов, там ліжко розстелене. Розтягнувся він на м’яких пуховиках і заснув. Рано-вранці в треті покої рушив. А там на столику срібна скрипка лежить. Схопив він у руки смичок і хоч ніколи грати не вчився, змусив скрипку співати та так, що любо слухати! На другий день у наступні покої пішов і знайшов там золоту блискучу скрипку. На золотій скрипці ще краще заграв. На третій день далі йде. Знаходить скрипку, дорогоцінним камінням прикрашену. Хто подивиться від блиску, всліпне. Заграв Янко. Так грає, так грає – мертвий і той у танець піде!

Ходить Янко замком, у яку кімнату не зазирне, усюди золото та коштовності купами навалені.

Довго Янко у тому замку жив. Але вечори й ночі стали темними, довгими, засумував він один у темних кімнатах. Аж раптом бачить на столі воскова свічка стоїть! В руку завтовшки, в два лікті завдовжки. Тільки запалив він свічку, гуркіт почувся нестерпний, це два вартові від воріт йдуть, його питають:

– Чого бажаєте, ваша світлість?

Янко злякався, задув свічку, вартові зникли.

Зрозумів Янко в чому секрет! Засвітив свічку і вартові знову тут! Став їх Янко розпитувати, доки не дізнався, що все навколо зачароване, а життя залізних вартових від свічок залежить. Де б Янко не був, як тільки свічку запалить, вони миттю біля нього опиняться і все, що він забажає-виконають.

Наступного дня Янко набив золотом повні кишені, взяв свічку і пішов далі щастя шукати.

Приходить до королівської столиці. Там король жив, а у короля-дочка-красуня. Та біда – заміж ні за кого йти не хоче. Вирішив тут Янко: «Ну, постривай, пташко, бути тобі в клітці.

Найняв собі неподалік королівського палацу будинок з багатими покоями. Увечері запалив воскову свічку, з’явилися вартові. Він наказує срібну скрипку із замку нести. Вранці заграв, далеко чути. Почула гру королівська донька, скрипку просить. Янко їй скрипку послав. Наступного дня звелів він вартовим золоту скрипку нести. Встав біля вікна, взяв скрипку в руки, весь народ до палацу втік, думали пожежа, а це скрипка сяє.

Почав Янко грати, всі музику нахвалюють, а самі на місці встояти не можуть, ноги так у танок і просяться. Королівська донька знову скрипку просить. Янко їй не відмовляє, шле скрипку у подарунок. Вона натішитися не може і сама на скрипці грає.

На третій вечір велить Янко вартовим нести йому скрипку з дорогоцінним камінням. Почав грати – всі навколо мало не всліпли від блиску, а від веселої музики всі в танці пішли!

Королівська донька сама за цією скрипкою прибігла.

– Помру, – каже, – коли скрипку не отримаю! А Янко їй у відповідь:

– Гаразд, отримуй! А заміж за мене підеш?

– Іди до батька мене сватати, – крикнула красуня, – а там подивимось! – Схопила скрипку та додому побігла.

Вирушив Янко до короля. А король йому й каже:

– Коли ти такий молодець, що моїй доньці сподобатися зумів, то тепер дістань собі королівство, щоб зі мною в багатстві зрівнятися. Тоді і весілля справимо.

Повернувся Янко, запалив свічку, з’явилися залізні вартові.

– Що завгодно, ваша світлість?

– Що мені завгодно? Королівство! Інакше король свою доньку за мене не віддасть.

– Королівство Зачарованого замку давно вже ваше. Але щоб зняти з нього злі чари, свічка має догоріти. Тільки після цього ми вам більше не зможемо служити. Один лише єдиний разочок, та й то в самій крайності! – відповіли вартові.

– Ну, до справи! – сказав Янко, – хочу, щоб королівство Зачарованого замку позбулося злих чарів, а королівська дочка стала моєю дружиною!

І запалив свічку. Догоріла свічка до половини, прокинулися від сну князі і до Янка на уклін прийшли. Залишився від свічки недогарок – з’явилося військо, слухняне його наказам. А як свічка догоріла, народ повалив – Янко у королі просити.

Став Янко королем, королівську дочку за дружину взяв і весілля справили.

Після весілля поїхав Янко з дружиною у своє розчароване королівство. Князів і військо наперед послав, щоб його зустрічали. Дісталася королівська карета до самих гір, раптом звідки не візьмися два розбійники на карету кинулися, лихе діло замишляють. Згадав Янко про своїх вірних вартових. А вони тут! Давай розбійників дубасити! Оце була бійка! Розбійники теж були хлопці хоч куди! Схопилися молодці не на жарт, ніхто поступитися не хоче! Раптом з розбійників залізні обладунки впали і впізнав Янко своїх братів.

– Це ви, братики? – крикнув Янко-король. І вони його впізнали.

Тут і бійці кінець. Всі вгамувалися, з ним пішли, служити йому стали.

Прийшли вони всі разом у королівство, а там уже не зачарований замок стоїть, а живі люди ходять і короля з королевою зустрічають. Замок став ще багатшим. Янко всі покої обійшов і оселився з дружиною у найкращих.

Довго бенкетували на радощах! Може Янко  і досі країною править, як що не помер.