Загублена голка

Трапилося це в далеку давнину, коли пес Сірко був відомим кравцем. Якби ж ви знали, який гарний одяг він міг пошити!
Любо глянути! Прийде, бувало, до нього звичайнісінька гава, а піде—ну тобі справжня пава. Тому й замовників мав, хоч
одбавляй. Жив добре — у повазі та шані. Але якось скоїлося таке, що перевернуло все Сіркове життя. Надумала його сусідка
курка Рябенька і собі слави зажити. Вона чомусь гадала, що це робиться дуже просто. Бери та й ший — була б голка!

А оскільки голка була на всю округу в одного Сірка, то й прийшла до нього.

— Позич, сусіде, голку,— просить.— Хочу сукню пошити.

— А зможеш? — засумнівався Сірко.— Принось, я тобі пошию.

— Не треба, я сама.

Як пристала: позич та й позич! Ну де ти вже від настирливої дінешся? Мусив Сірко позичати. І взялася Рябенька за діло.

Тільки ж нічого в неї до пуття не виходить. Розсердилася вона, кинула голку та й пішла до своїх курчат. Потім — до голки, а її й слід прохолов. Нема. І шити не пошила, й голку згубила.

— Ой лишенько моє! — забідкалась.— Як же я тепер сусідові в очі дивитимусь?

Ходить курка не день і не два по подвір’ї, скрізь дзьоба тиче—приглядається, чи нема голки. Проте згуба як у воду
впала. А через деякий час усе ж була змушена признатися.

— Шукай, сусідко, шукай! — стривожився він.— А то кепські мої справи. Другої в мене нема.

Все перерила Рябенька, а голки не знайшла. Довелося Сіркові іншим займатись. Ось так вій став сторожем. А курку
мучить совість. Тому й досі нишпорить усюди, голку шукає.