Заяча математика

Піймався Вовк, як кажуть, на гарячім:
Чотири задушив вівці.
Стоїть в суді. Питаються судці:
— Навіщо чотирьох поклав на смертну лаву,
Коли тобі одна належиться по праву?
— О судді дорогі! Не вірте ви очам,
А вірте ви, що свідки скажуть вам! —
Аж Заєць тут, ногами чеберяє,
До чого й що воно — не розбирає.
Судці: — Скажи, правдивий Скакунець,
Скількох ти бачиш тут овець?
— Я в математиці, признатись, не знавець,
Та бачиться мені: лежать чотири тушки. —
Сказав сіряк і нашорошив вушки.
— Е! — гримнув Вовк. — Ти з ліку збивсь,
Бо зроду косоокий,
В очах двоїться. Глянь-но з цього боку
І ще раз полічи. Гляди, не помились.
Я знаю: ти колись
По математиці мав завжди двійку! —
І Вовк зробив над Зайцем стійку.
У Зайця жижки затряслись:
— Я… ббачу… ддві…
— Як дві? — лютує Вовк. — На старість років
У тебе розуму ні крихти в голові!
Ти глянь-но з інших боків.
Ось перед мене стань. Та не тремти!
У математиці життя будь мудрий ти! —
І, стоячи у Вовка під зубами:
— О-о-одна, єй-бо, одна! —
Шепнув поблідлими губами
І скулив вушка. —
Одна і та дурна,
Малесенька, як мушка…
— Чого ти, Зайчику, поблід? — пита Сусідка.
— Та… був случай: позвали в суд за свідка,
І математику, на старість літ, складав;
Там Вовк таку складну задачу дав, —
Насилу відгадав.