Зайчиків сон

Зайчик увесь день грався, бігав та стрибав. Навіть ввечері він нехтував проханнями мами заспокоїтися.

– Зайчику, посидь, вже вечір. Скоро сон прийде, а як будеш стрибати – то він злякається та втече, – сказала йому мама.

– Не можу посидіти. Я не зайчик, а жабка, що стрибає! – відповідав зайчик, продовжуючи гру. Втім, і зайчикам, і жабкам колись настає час лягати у ліжечко, відпочивати. Зайчик умився, почистив зубки та пішов у ліжечко.

– Та як же я буду спати? Я ж зовсім не хочу. Краще піду ще пограюся, – сказав зайчик мамі.

– То ти не хочеш спати, а твої ніжки хочуть, – відповіла мама. – Вони увесь день бігали та стрибали. Краще нікуди не йди, а поклади свої ніжки спати.

– А як?

– Сідай на ліжечко, поклади ніжки на вкрий їх ковдрою, що їм тепло було, пояснила мама. Зайчик зробив, як сказала мама, та запитав:

– А що тепер?

– А тепер поклади спинку спати, вона також втомилася.

Зайчик влігся на ліжечко та питає:

– А тепер?

– Тепер давай поміркуємо, хто більше втомився: твої рученята, що увесь день кидали м’ячик, працювали в пісочниці, возили машинки? Чи твої вушка, які зранку до вечора літали за вітром та слухали, що де відбувається?

– Мабуть, і ручки, і вушка сильно втомилися, – відповів зайчик.

– Тоді вкладай їх швидше спати, синку. Нехай відпочивають.

Зайчик поклав голівку на подушку, а руки – на ковдру, та каже:

– Все одно я спати не хочу. Що ж мені, тепер чекати, поки ніжки, ручки, спинка та вушка посплять?

Зайчик насправді ще не хотів спати, але далі гратися йому вже теж не хотілося.

– Краще почекати, поки вони відпочинуть, – сказала мама. – А щоб тобі не було сумно, я розповім тобі казочку, добре?

– Добре, – залюбки погодився зайчик.

Мама почала розповідати йому казку про пригоди маленького їжачка. Втім, цього разу зайчик не встиг дізнатися, як ці пригоди закінчилися, адже він швидко заснув.