Жаб’яча пісня

Одному жабенятку мама сказала, що воно гарно співає. Тому воно вирішило порадувати своїм співом всіх, і одного разу почало голосно співати на болоті.

– Ква-ква-ква-ква-а-а, – співало жабенятко. І з кожною хвилиною його спів ставав все гучнішим.

Так продовжувалося довго.

Раптом з болота вийшла черепаха.

– Слухай, жабенятко, чи не могло б ти співати тихіше? В мене від твого співу голова болить, – сказала черепаха жабенятку.

– Ні, тихіше не можу, бо тоді пісня не буде такою гарною. А я ж хочу, щоб всі почули мій гарний спів, – відповіло жабенятко та продовжило співати.

Незабаром до жабенятка підлетів журавель.

– Жабенятко, я дуже прошу тебе співати тихіше. Ти заважаєш спати моїм діткам.

– Але це така гарна пісня, що її неможна тихіше співати, – відповіло жабенятко і знов продовжило свою пісню.

Зовсім скоро до жабенятка підійшов єнот. Він також попросив жабенятка співати тихіше, а жабенятко знову відмовило. Воно відповіло, що мешканці болота просто не розуміють справжнього мистецтва.

Тоді єнот сказав:

– Ось що, жабенятко! Якщо ти не поважаєш своїх сусідів та не вмієш себе поводити, то йди з нашого болота, куди хочеш. Співай там, де ти не будеш нікому заважати!

Почувши такі слова, жабенятко дуже засмутилося і побігло скаржитися своїй мамі.

Мама вислухала жабенятка та сказала йому:

– Виховані жабенятка ніколи не заважають іншим. Якби ти співав тихенько, то нікому б не заважав. А ті, хто хоче почути твою пісню, завжди можуть підійти до тебе ближче. Пісня стає гарною не тому, що її співають голосно, а тоді, коли її співають щиро.

Наступного дня жабенятко знов співало на болоті. Але не так голосно, як вчора. В нього дійсно це гарно виходило. Мешканці болота навіть зібралися, щоб послухати його пісні та потім подякували за гарний концерт.