Жабух-мандрівник (казка тринадцята)

Якось Жабух прискакав до будинку з гучним кумканням:

— Ква-рабель. Я знайшов ква-корабель!

І Володька, і Вероніка, і тато з мамою поспішили до струмка. Біля берега погойдувалася велика чорна калоша. Калоша була де-не-де порвана, і на її дні була вода.

— Ну, як квак? — спитав Жабух. — Правда, чудовий корабель?

Тато розвів лапами:

— Ну і що ти збираєшся з ним робити?

— Я збираюся в подорож навколо світу, — гордо заявив Жабух. — Скоро осінь, і мені не хочеться зимувати у болоті. Я відпливу в теплі південні моря, а коли настане весна, повернуся в рідні краї.

Від збудження Жабух не міг стояти на місці. Він скакав туди-сюди, туди-сюди, ніби просто зараз збирався застрибнути на свій корабель і попливти в південні моря.

З води виринув бобер Борис, уважно оглянув калошу і почухав потилицю.

— Якось я бачив справжню яхту. На ній були вітрила. Без вітрил далеко не попливеш.

— Крім того, — зауважив тато, — треба засмолити дірки. Інакше ця стара калош швидко піде на дно.

Жабух якось одразу посумнішав і перестав скакати. Володькові стало шкода його:

— А давайте йому допоможемо. Я попрошу білок, вони принесуть смоли. А мама пошиє вітрила.

— Інших справ не маю, — сказала мама. Але трохи подумавши, погодилася: — Гаразд, віддам йому стару сукню. Його на вітрила вистачить, і навіть на прапор залишиться.

— Піратський, з черепом, — миттєво пожвавів Жабух.

— Ніяких черепів. Сукня у мене в блакитну смужку.

Того ж дня мама розкроїла сукню. Матерії вистачило і на вітрило, і на прапор, і навіть на тільник для капітана.

А сам мандрівник тим часом займався заготівлею продуктів: сушив мух на місяць плавання. Тато Їжак зібрав для нього похідну аптечку з лікарськими травами на випадок морської хвороби. А мама пошила теплу непромокаючу ковдру.

— Дві, — попросив Жабух.

— Навіщо дві? Ти ж у південні моря пливеш!

— Не пливу, а пливемо, — пояснив мамі Жабух. — Марина погодилася плисти зі мною… хоч на край світу.

Чутка про Жабуха-мандрівника облетіла увесь ліс. І всім одразу захотілося взяти участь у спорядженні експедиції.

На прохання Володьки білченя Філя та його сестри притягли смоли, зашпаклювали дірки і просмолили дно.

З міцної дубової гілки бобер вистругав чудову щоглу, на яку поставили вітрила з маминої сукні.

Зайчиха принесла дві дерев’яні ложки – на випадок, якщо не буде вітру, і знадобляться весла.

Навіть жадібний Хома розщедрився і притягнув стару виделку з двома зламаними зубцями.

— А це навіщо? – здивувався Володька.

— Чудова річ! Гарпун для полювання на акул! – пояснив Хома.

Підготовка до подорожі зайняла цілий тиждень. І ось настав день відплиття. Калоша, блищачи новими підфарбованими боками, погойдувалася біля берега. Жаба Марина вислуховувала останні поради: як зашивати вітрила, якщо їх порве буря, і як правильно ставити компрес, якщо Жабух схопить сонячний удар.

— І взагалі бережи його, — зітхнула мати Їжачиха. — Він такий немудрий.

А сам капітан у новому тільнику стрибав берегом, потискаючи лапи всім, хто прийшов його проводжати. Зрештою, Марині вдалося затягнути мандрівника на борт. І Вероніка на честь урочистості прочитала свій віршик:

У капітана Льоші

Корабель з калоші.

До зустрічі, капітане,

Повертайся знову до нас!

Потім зведений хор жаб виконав пісню «Прощавай, рідне болото!». Квакали вони так проникливо, що в багатьох на очах виступили сльози. І ось Жабух витягнув з води якір, зроблений з Володькіної блешні, і калоша попливла. І всі махали їй услід, поки вона не зникла за поворотом.

— А я й не знав, що його звуть Льошею, — сказав тато, коли вони повернулися додому.

—  Я теж, – зізналася мама. — Він прожив із нами майже все літо. Ми буваємо такі неуважні до тих, хто поряд з нами.

Вероніка згадала, як Жабух хотів навчити їх плавати, І всі погодилися, що він був дуже милий і славний.

Володька мовчав. Соромно зізнатися, але він заздрив Жабуху. І йому теж хотілося вирушити в якусь подорож, щоб усі його проводжали та махали вслід. І щоб про нього сказали, що він дуже милий та славний.

Того дня їжачок довго не міг заснути. Він вирішив, що наступного року обов’язково вирушить у дорогу. Можливо, на човні, або на машині, або навіть на повітряній кулі… Цього він поки що не вирішив. Але твердо знав, що так буде.