Змієва наречена

Якось у давні часи в одному закутку світу, в маленькому селі жило собі подружжя. Був у них один смуток – журилися, бо не мали дітей. Щодня чоловік з дружиною молилися і благали Бога про нащадка.

Нарешті жінка завагітніла. Минуло багато днів і прийшов час народження дитини. Але породілля замість людського немовляти привела на світ змія. Кожен, хто чув про цей випадок, приходив до них із радою: «Негайно вбийте це і дайте собі спокій».

Та жінка, яка народила гадину, не погодилася, а як добра матір доглядала за своїм сином: мила його, годувала, в гарненькій скриньці на постіль вкладала спати.

Дні йшли за днями, і змій виріс. Мати любила його ще дужче, ніж раніше. Коли неподалік хтось одружувався, жінка чула, як витинали музики, замислювалася й казала собі: «Чи знайдеться дівчина, яка погодиться побратися зі змієм?»

Але вона не мала жодної надії на одруження свого сина і сумувала.

Одного дня, коли чоловік повернувся додому, то побачив, що його дружина голосно ридає. Схвильований, він підійшов до неї і запитав: «Чого ти голосиш? Щось трапилося?»

– Ти не любиш нас із сином, – відповіла в сльозах дружина. – Якщо й любив колись, то мало думав про нащадка. Хіба не бачиш, що він виріс і пора для нього шукати пару?

– Врешті-решт, жінко добра, хто погодиться свою дочку видати за змія? – здивувався чоловік.

Благовірна не мала що сказати та знову зайшлася плачем. Чоловік не міг дивитися на хвилювання своєї половини і вирішив піти на пошуки гідної нареченої для сина. Сталося так, що він вирушив з дому в дорогу, але де б не мандрував, до кого б не приходив, все марно. Ніхто не хотів віддати власну дочку за змія. Батько йшов і йшов від міста до міста, поки не прийшов туди, де жив його старий друг. Роками не бачивши приятеля, він з радістю зазирнув до нього і гостював кілька днів. Коли вони прощалися, друг вигукнув:

– Справді! Мені геть вилетіло з голови запитати, для чого ти пустився в далекі мандри?

– Я пішов шукати наречену для свого сина, – відповів чоловік.

– То чого ж раніше не сказав? – зрадів приятель. – Я маю красуню-дочку, якщо захочеш, то віддам її тобі, щоб стала за дружину твоєму хлопцеві.

– Це дуже добре, та ти спочатку маєш побачити мого сина.

– Ні, ні. Довгі роки знаю тебе, твою благовірну і вам довіряю. Моя дочка піде туди, куди й ти, щоб стати вашою невісткою.

Чоловік більше нічого не сказав, а повів дівчину до своєї хати.

Благовірна щиро подякувала Богові, коли побачила красуню-наречену, та почала готувати все до весілля. Як почули про це односельці, то прийшли застерегти молоду:

– Красуне! Не виходь за того хлопця! Він – змій!

– Що б не трапилося, я з ним одружуся. Мій батько хоче, щоб я стала невісткою в цій сім’ї, а я батька люблю і не хочу його тривожити.

Наступного дня дівчина вийшла заміж за змія та постановила бути для нього доброю дружиною. Одної ночі молода сиділа в себе у кімнаті, раптом двері відчинилися і зайшов якийсь юнак. Молодиця злякалася, підскочила, щоб тікати, а він промовив:

«Не втікай. Я – твій законний чоловік. Не впізнаєш мене?»

«Але ж мій суджений – то змій», – заперечила вона.

Молодик одягнув зміїну шкіру перед очима дівчини і знову її скинув. Наречена дуже зраділа, коли зрозуміла, що то ніхто інший, як її чоловік.

З того часу суджений вночі скидав луску гадини, а вранці до сходу сонця повертався у зміїну шкіру.

Одної ночі, коли батько проходив повз їхню кімнату, почув дивний голос. Став під дверима, зазирнув через шпарину і раптом зрозумів, що то його син втратив подобу змія. Старий миттю відчинив двері, кинувся до луски, вхопив її та кинув у вогонь. Зміїна шкіра перетворилася у вогні на попіл. Поцілував син руку татові і промовив:

«Дякую Вам. Мене було зачаровано, а єдиним способом зняти чари було знищити личину змія, тільки не за моїм проханням, а з власного бажання. Радію, що Ви зробили це для мене».

Щастя і веселощі охопили всю оселю, ба більше – новина покотилася по селі. А молодик з того часу більше не ставав змієм.