Знайшли лелеку

— Лелеко, лелеко,
До осені далеко! —
Викрикує на лузі
Засмагла дітвора.
А він кружляє в хмарі
З лелечихою в парі,
Мовляв, у вирій, друзі,
Мені ще не пора.

А ген над рікою
Зрослись верба з вербою,
Лелечина там хата
Із хмизу в вишині.
А в ній сім’я лелеча,
Сидить його малеча,
Біленькі лелечата,
Носаті та смішні…

Якось після бурі
У літній день похмурий
Знайшли лелеку діти
В леваді за селом.
Ой леле! Ой лелеко!
У теплий край далеко,
А як тобі летіти
З пораненим крилом?

Взялися юннати
Лелеку лікувати.
Летить його родина
У теплий край сама.
А він у хатній тиші
Їсть рибу, м’ясо, миші
І жде тієї днини,
Коли мине зима…
І ось над рікою
Повіяло весною.
Пускають діти в квітні
Лелеку у політ.
А він, немов вітрила,
Розправив дужі крила,
І птиці перелітні
Кричать йому: — Привіт!..

— Лелеко, лелеко,
До осені далеко? —
Знов голос друзів щирий
Лунає із двора.
Гляди ж но, довгоногий,
Щоб не забув дороги,
Як відлітать у вирій
Настане знов пора!

Дмитро Білоус. “Пташині голоси”. Художник Валентин Литвиненко. Київ, видавництво «Веселка», 1961 рік, 50 с.