Золота чаша
Було у батька три сини, як соколи. Жили добре, робили багато. Старий не натішиться своїми синами. Вже й думає, як то прийдеться хазяйство між ними ділити. Аж ось знайшовся іще один син, четвертий. Ще більше задумався батько:
— Що робити? Адже ж треба буде і йому частину дати.
І вирішив батько збути цього хлопця. Запріг воли, взяв малого на воза та й поїхав у ліс, кинув там його в яр, а сам поїхав назад додому.
Та неподалік того яру один дід пас вівці. Аж його собака почав лаяти. Підійшов старий пастух ближче і бачить: у яру дитинча. От він зжалівся над ним, узяв із собою.
Ріс хлопець у сім’ї того діда. Через якийсь час гнав знову старичок вівці, та взяв із собою обох онуків: свого і дитинча. Пас дід вівці, а діти гралися, боролися. І дитинча став перемагати. А дід побачив те, та й загукав:
— Ей ти, знайдо, а що там робиш?
Якраз їхали люди дорогою, зачули тую дідову мову та й питаються:
— Чого ти, діду, знайдою хлопця називаєш?
Дід устав, уклонився людям та й розказав, як знайшов дитинча в яру. Вислухали його подорожні, а далі й кажуть:
— А оддай нам того хлопця, діду.
Дід подумав трохи та й каже:
— Беріть, люди добрі.
Виріс той хлопець, і стали ходити скрізь чутки, що він усе відгадувати вміє. А в тому царстві приснився сон цареві, що сім корів худих з’їли сім корів гладких. Думав цар, думав, а далі звелів привести того хлопця-відгадника до нього.
Прийшов хлопець, а цар йому:
— Хлопче, відгадай, що за сон я бачив: ніби сім худих корів з’їли сім корів гладких. Як відгадаєш мій сон, то віддам тобі півцарства, а не відгадаєш — голова тобі з плеч.
Подумав трохи хлопець та й одказав цареві:
— Царю, у твоїй державі сім літ великий голод буде. Тож будуй амбари та засипай зерно.
Так воно і сталося: сім літ родило поле, а після цього настав великий голод. А парубок лишився служити у царя. Приїдуть люди чи то купці купувати зерно — він продає. Всіх стрічає і випроводжає з вірою і правдою.
Та ось одного дня приїхали купляти зерно три парубки. То були його брати. Хотілося хлопцеві признатися до них, та стримався. Вирішив перевірити, чи любить його батько. Насипав хлопець їм зерна в мішки, а в один мішок ще й золоту чашу опустив, якою зерно міряв.
Зібралися брати, поїхали. А хлопець посилає їм навздогін слугу, щоб вернув їх. Брати вернулися. А хлопець і каже:
— Ви в нас покражу зробили.
І розв’язав той мішок, у якому була чаша золота. Тоді звелів слугам, щоб зв’язали двох його братів, а одного відпустив за батьком, аби той приїхав своїх синів виручати, якщо любить їх.
Приїхав батько, став давати викуп за синів. А хлопець і говорить йому:
— Бачиш, батьку, я найменший син твій. Цих синів, що старші, тобі жалко, ти й приїхав рятувати їх. А кинути мене, маленького, у яр тобі було не жаль. Отож знай: ти мені більше не отець, а я тобі не син.
