Млинці

Жив у Хелеме старий меламед (Меламед – учитель початкової духовної школи). Дружина його займалася в’язанням панчіх.

І от через цього меламеда і його дружину місто Хелем удостоїлося великої честі: на вікі вічні, на повчання потомству, там було винесено чотири важливих постанови.

Справа була так.

Один раз меламед сказав своїй дружині:

– Я прожив на світі без малого сімдесят років, і жодного разу не довелось мені у свято шевуот поїсти млинців з сиром і підсмажених на маслі.

Дружина зітхнула й відповіла:

– І мені ніколи не доводилось їх куштувати.

Меламед погладив свою довгу бороду й сказав:

– От що я придумав. Є в нас велика скриня з міцним замком, у якій колись мені привезли твоє придане. Давай зробимо в її кришці дві щілини – одну праворуч, другу ліворуч. І домовимося, що я щодня буду опускати в праву щілину одному копійку зі своїх заробітків, а ти будеш щодня опускати в ліву щілину одну копійку зі своїх заробітків. А в переддень свята шевуот, ми з божою допомогою відчинимо скриню, візьмемо гроші, купимо борошно, яйця, масло, сир і спечемо собі такі млинці, які їдять тільки багатії.

Дружина схвально кивнула головою:

– Амінь. Хай буде такою воля господня!

Але, вставши з-за столу, за яким відбулася ця розмова, меламед подумав: “Нехай дружина одна кидає свої монетки, а я людина, що навчає дітей слова божого, вправі цього не робити “.

А дружина меламеда, вставши з за стола, теж вирішила схитрувати. “Нехай чоловік один кидає свої монетки, – подумала вона, – а я свої зароблені гроші, які дістаються мені так важко, прибережу для іншої справи”.

Пройшла зима, наступила весна зі святом шевуот. Меламед і його дружина принесли великий ключ від скрині, засунули його в замкову щілину, прокрутили, підняли віко й заглянули усередину. На жаль! Скриня була порожня. У ній не було ні однієї монетки.

Розсердилася жінка, вчіпилися чоловіку в бороду й закричала:

– Шахрай! Де ж твої гроші? Розсердився й меламед; він схопив дружину за волосся й заволав:

– А де твої гроші, відьмо?!

Так, стоячи біля відчиненої скрині, вони доти шарпали один одного, допоки обоє не впали в скриню. І отут віко над ними візьми та й захлопнися.

Будинок меламеда стояв на тій самій вулиці, де й синагога, і двері в ньому були відкриті навстіж, так споконвіків було заведено у Хелеме – у теплі дні всі двері розкриті навстіж.

А скриня та, від дня свого народження в столярній майстерні стояла на чотирьох маленьких коліщатах, щоб легше було її пересувати.

І тому що, опинившись у скрині, меламед і його дружина стали ще більше гамселити один одного, скриня зрушилася з місця й почала роз’їжджати по кімнаті – від однієї стіни до другої. І так підкотилася до відчинених дверей.

У будинку не було порога, і скриня викотилася у двір, а знадвору на вулицю. Вона покотилася по бруківці й з гуркотом в’їхала прямо в синагогу.

Жителі Хелема, побачивши, що по вулиці котиться сама по собі велика скриня, переполошилися. Побоюючись, як би не сталося якого лиха, вони не насмілилися навіть доторкнутися до неї.

А коли скриня в’їхала в синагогу й там продовжував роз’їжджати від стіни до амвона, від амвона до печі, усіх охопив смертельний страх.

Прийшов рабин, прибіг його помічник – духовний суддя, а слідом за ними прибігли всі знавці священного писання.

Порадившись, вони звеліли синагогальному слузі пожертвувати собою на славу бога і відкрити таємничу скриню. Слуга взяв на себе цю високу місію; він зробив обмивання, одягнув саван, покрив голову талітом і голосно благословляючи ім’я господнє, наблизився до скрині й підняв віко. І що ж він побачив? Меламед тягнув за волосся свою дружину, а та щосили смикала чоловіка за бороду…

І хоча трапилося це в переддень свята і всі були дуже зайняті підготовкою до нього, довелося скликати надзвичайне засідання хелемских мудреців за участю рабина, духовного судді й знавців священного писання.

І мудреці постановили:

По-перше, відтепер і надалі скрині для приданого не робити на коліщатах.

По-друге, у всіх зовнішніх дверей робити високі пороги.

По-третє, меламеди ніколи не повинні жити на вулиці, де є синагога.

По-четверте, старий меламед і його дружина надалі не повинні навіть бажати їсти млинці у свято шевуот.

Ці постанови були записані в особливу пам’ятну книгу, щоб вони зберігалися в ній на повчання потомству, на віка вічні, до пришестя месії.