Принцеса з зеленим волоссям

Жили колись у далекому королівстві на березі моря дві родини. В однієї був син, якого звали Хосе, а в другої дочка Магдалина. Діти дружили, а коли виросли – побралися. У Хосе та Магдалини народилися три дочки. Старша Інес була дуже гарна, середня Анхела дуже весела, а молодша Марія, і весела, і красива.

Хосе та Магдалина заробляли на життя для себе та дочок тим, що ткали ковдри, фарбували їх у різні кольори і продавали багатим людям. Дівчатка охоче допомагали батькам.

Минали роки. І раптом трапилося лихо: батьки дівчат захворіли і за тиждень померли. Інес, Анхела та Марія стали самі ткати ковдри та продавати багатіям.

Якось увечері вони сиділи за роботою, і Інес раптом сказала сестрам:

– Давайте поговоримо про те, що нас чекає попереду – нам скоро виходити заміж.

– Ну, ні – заперечила Анхела. – Незабаром ніч, а в землі є вуха і очі.

Але Інес продовжувала вмовляти сестер, і нарешті ті погодились.

– Ти перша і починай – сказали вони старшій сестрі. І вона почала:

– Коли я вийду заміж, я три рази на день мінятиму сукні.

Анхела весело розсміялася і сказала:

– А я реготатиму з ранку до вечора. І вони повернулися до молодшої сестри Марії послухати, що скаже вона. Марія встала і сказала:

– А в мене буде троє близнюків – два хлопчики та одна дівчинка. Першого хлопчика зватимуть Педро, другого – Пеліпе, а дівчинку – Іллюросою. У Іллюроси буде зелене волосся, а на лобі зірка. У мить, коли вони народяться, самі собою задзвонять дзвони та почнуть стріляти гармати.

Дуже потішили сестер слова Марії. Але не знали вони, що біля їхнього будинку випадково опинився король і почув усе, від першого до останнього слова. Наступного дня до будинку до сестер постукав придворний і передав дівчатам наказ короля з’явитися до палацу. Дівчата злякалися, але не посміли не послухатися.

Коли сестри з’явилися до палацу, король запитав їх:

– Про що ви говорили вчора ввечері? Інес відповіла:

– Я казала, що, коли вийду заміж, мінятиму сукні три рази на день.

Анхела відповіла:

– А я – що, коли вийду заміж, реготатиму з ранку до вечора.

Король глянув на Марію, але та з переляку не могла вимовити жодного слова. Королю довелося двічі повторити запитання, перш ніж вона сказала:

– Я казала, що в мене буде троє близнюків – два хлопчики, Педро та Пеліпе, і дівчинка на ім’я Іллюроса. У Іллюроси буде зелене волосся, а на лобі зірка. У мить, коли вони народяться, самі собою задзвонять дзвони та почнуть стріляти гармати.

Король оголосив:

– Ти, Маріє, станеш моєю дружиною, а ви, її сестри, більше не ткатимете ковдри на продаж – я про вас подбаю.

За три дні у палаці відсвяткували весілля. Усі піддані короля раділи, що в них буде така весела та гарна королева.

Король та його молода дружина щасливо прожили разом близько року. Несподівано королю знадобилося виїхати у державних справах, і зібравшись у дорогу, він доручив Марію турботам трьох старих няньок. Король не знав, що ці няньки насправді були злими чаклунками.

Король поїхав, і за кілька днів королева сказала нянькам:

– Не відходьте від мене – мені здається, що скоро у мене мають народитись діти.

Няньки заметушилися: перша одразу вирушила шукати свиню, яка щойно опоросилася, друга пішла за кошиком, а третя зав’язала королеві Марії очі.

Раптом самі собою задзвонили дзвони і почали стріляти гармати – у королеви народилися близнюки, два хлопчики та дівчинка. Нянька, яка залишалася з королевою, ледь не осліпла від сяйва, що походив від новонародженої зеленоволосої принцеси з зіркою на лобі.

Але тут повернулися дві інші чаклунки. Кожна принесла те за чим ходила. Вони одягли немовлят у одяг, приготовлений матір’ю, поклали їх у кошик, віднесли за шість річок і кинули в сьому. Після цього вони повернулися до королеви, зняли пов’язку з її очей і сказали:

– Таке горе, королево, але що ми могли вдіяти? Ось твої діти!

І вони показали королеві трьох поросят. Королева Марія заплакала і сказала:

– Що ж, мабуть, така моя доля!

Минуло два місяці, і король повернувся. Якими ж були його сум і жах, коли замість дітей він побачив біля дружини поросят! Король відразу наказав вигнати Марію з королівських покоїв. Для неї і поросят збудували під сходами палацу загороду, і там вони стали жити.

Минув ще рік. Люди звикли до того, що проходячи повз палац, вони бачать під сходами королеву та її поросят. Поросята за цей час виросли і стали великими жирними свинями.

А кошик, який кинули в річку, винесло течією в море. Морські хвилі підхопили його, понесли далеко, далеко і нарешті викинули на берег.

Зовсім близько цього місця жила стара бабуся на ім’я Попо. І ось якось вона побачила: на піску, де напередодні нічого не було, стоїть кошик. Стара Попо збирала молюсків. Подолавши страх, вона наблизилася до кошика, і звідти почувся дитячий голос:

– А ось і бабуся Попо прийшла! Стара дуже здивувалася і кинулася відкривати кошик. А коли відкрила, з неї вистрибнули на пісок два хлопчики та зеленоволоса дівчинка. Попо відвела дітей у свою хатину та нагодувала молюсками, яких назбирала на березі, а діти розповіли їй, хто вони та що з ними сталося.

Другого ранку, перед тим як піти на берег, Попо сказала дітям:

– Якщо сюди прийдуть три баби з квітами і вмовлятимуть вас понюхати ці квіти, не нюхайте, бо вони отруєні.

– Не турбуйся про нас, бабусю Попо, – відповіла зеленоволоса принцеса, – я не нюхатиму ці квіти сама і не дозволю нюхати братам.

І справді, не встигла бабуся Попо піти, як з’явилися три чаклунки, які видавали себе за няньок.

– Понюхайте, як солодко пахнуть ці квіти, – улесливим голосом промовила одна стара і простягла свої квіти дітям.

– Ідіть звідси, – крикнула Іллюроса, – ми не нюхатимемо ваші квіти!

І, взявши братів за руки, вона повела їх у хату.

Коли бабуся Попо прийшла додому, діти їй розповіли про все. Бабуся похвалила їх за те, що вони її послухали і вчинили так, як вона навчала.

Другого ранку Попо сказала:

– Старі прийдуть знову, але сьогодні вони пригощатимуть вас отруєним хлібом.

– Ми до нього не доторкнемося, – обіцяла зеленоволоса принцеса.

І справді, тільки Попо пішла, як з’явилися ті ж три старі потворні чаклунки.

– Невже, любі діти, вам не набридли молюски? – удавано-лагідно заговорили вони. – Поїжте краще цей смачний хліб.

І вони простягли дітям хліб. Але принцеса відповіла:

– Йдіть звідси! Бабуся Попо сказала, щоб ми не брали вашого хліба – він отруєний.

Злі чаклунки пішли, дуже роздратовані тим, що й цього разу їм не вдалося отруїти дітей.

На третій день Попо сказала:

– Сьогодні злі чаклунки більше не принесуть нічого, зате почнуть спокушати вас семикольоровою птахою. Ця птаха тому, хто її зловить, принесе щастя і удачу, але тільки зловити її ще нікому не вдалося. Птаха ця живе за сімома горами, і кожного, хто зуміє туди дістатися і підійде до неї, вона та інші птахи, її подруги, починають лоскотати. І якщо людина не витримає лоскоту і засміється, вона відразу перетворюється на камінь. На тих горах, куди не глянь, скрізь скам’янілі фігури людей, які намагалися зловити семикольорову птаху.

— Ми не слухатимемо їх, бабусю Попо, — обіцяла принцеса Іллюроса.

Заспокоєна, стара вирушила збирати молюсків. І відразу біля хатини з’явилися три старі чаклунки і почали розповідати про красу семикольорової пташки.

– Ми не хочемо вас слухати, йдіть геть! – закричала на них зеленоволоса принцеса.

Чаклунки пішли, але зла справа була зроблена – принц Педро почав просити, щоб його відпустили на пошуки семикольорової птахи. Як не відмовляли його брат і сестра, принц Педро не послухався їх, сів на коня і поїхав.

Коли Попо повернулася додому і дізналася, вона вигукнула:

– Бідолашний принц, він уже перетворився на камінь! Наступного ранку Попо нікуди не пішла. Раптом принц Пеліпі сказав:

– Вірте мені – я не тільки врятую брата, а й принесу семикольорової птаху!

І як не вмовляли його сестра та бабуся Попо відмовитись від свого наміру, зрештою їм довелося його відпустити.

Коли принц Пеліпе дістався першої гори, до нього злетіло безліч прекрасних птахів з яскравим пір’ям. Вони почали лоскотати його і кричати:

– Ось прийшов принц Пеліпе за принцом Педро та за семикольоровою пташкою!

Але скільки не лоскотали його птахи, принц Пеліпе не сміявся.

Коли він піднявся на другу гору, птахи знову налетіли на нього і знову почали лоскотати. Однак і тут принц хоч і насилу, але втримався від сміху.

Коли ж принц Пеліпе досяг вершини третьої гори, птахів налетіло ще більше, і вони залоскотали його вдвічі сильніше. Принц Пеліпе не витримав, засміявся і відразу перетворився на камінь.

Довго чекала на братів зеленоволоса принцеса, але, не дочекавшись, вирішила сама їх шукати. Як не відмовляла Попо, як не лякала небезпеками, відмовити принцесу так і не вдалося. Іллюроса сказала:

– Не турбуйся, бабусю Попо, моє чаклунство допоможе мені оживити всіх, кого семикольорова пташка перетворила на камінь. Нехай з’являться у мене швидкий, як вітер кінь, золоте сідло, золоті обладунки та золотий меч!

І все це відразу з’явилося. Зеленоволоса принцеса міцно обійняла бабусю Попо, поцілувала її, схопилася на коня і зникла.

Коли принцеса Іллюроса піднялася на першу гору, зграя гарних птахів налетіла на неї і почала лоскотати. Але завдяки золотим обладункам принцеса не відчула лоскоту. Так піднімалася вона з однієї гори на іншу, і на кожній птахи налітали на неї ще більшою зграєю, ніж до цього, і кричали:

– Ось іде принцеса Ільюроса за принцом Педро, принцом Пеліпе та семикольоровою пташкою!

Але зеленоволоса принцеса все їхала горами, і золоті обладунки надійно захищали її від птахів. Нарешті вона дісталася сьомої гори, де жила сама семикольорова пташка. Принцеса побачила птаху і мало не осліпила від блиску її пір’я. Семикольорова пташка заспівала:

– Ось принцеса Іллюроса, вона прийшла по семикольорову пташку!

Птаха злетіла до принцеси і сіла їй на плече. Принцеса Іллюроса схопила семикольорову птаху за хвіст, витягла з піхов золотий меч і сказала:

– Поверни мені двох моїх братів та їхніх коней і оживи всіх, кого ти перетворила на камінь! Якщо не зробиш, я відрубаю тобі голову!

– Помилуй мене, і я віддам тобі твоїх братів і їхніх коней, – почала благати семикольорова пташка і

сказала:

– Вирви з мого крила перо і встроми його в землю. Принцеса так і вчинила. Щойно вона встромила перо в землю, як перед нею з’явилися обидва її брати верхи на конях і багато інших людей – всі, кого птахи перетворили на камінь.

Зеленоволоса принцеса вигукнула:

– Нехай з’являться золота клітка для птахів і золоті обладунки для моїх братів!

І все відразу з’явилося. Принцеса посадила пташку в клітку, принци одягли золоті обладунки, які сестра здобула для них своїм чарівництвом, і вони вирушили назад.

– Як я рада, що бачу вас живими та здоровими! – Вигукнула бабуся Попо, обіймаючи зеленоволосу принцесу та її братів. – Зараз я піду за молюсками, наберу більше, і ми відсвяткуємо ваше повернення.

Але принцеса зупинила її:

– Більше тобі не потрібно збирати молюсків і готувати їжу – про це я піклуватимуся сама. Вона розстелила циновку і вигукнула:

– Нехай з’явиться багато різної смачної їжі! І їжа одразу з’явилася. Коли всі наїлися досхочу, принцеса Іллюроса сказала:

– Пора нам збиратися в дорогу. Нехай Пеліпе перетвориться на півня, а Педро – на моряка!

І тут же Пеліпе перетворився на півня, а Педро постав одягненим, як моряк.

– А ти, бабусю Попо, – додала зеленоволоса принцеса, – бери клітку, і ходімо швидше все на берег.

Коли вони прийшли на берег, принцеса Іллюроса крикнула:

– Нехай з’явиться великий вітрильний човен! І човен одразу з’явився. Вони сіли у нього вчотирьох і попливли.

Незабаром вони зустріли інший човен. Цей човен був навантажений городиною. Коли вони пропливали повз, півень (принц Пеліпе) голосно закукурікав, і йому відповів другий, на зустрічному човні. Тоді торговець городиною, що сидів у ньому, крикнув:

– Гей ви, у човні! У вас, виявляється, також є півень? Давайте влаштуємо півнячий бій!

– Мій півень дуже молодий, щоб битися, – відповіла принцеса Іллюроса. – До того ж він набагато менший за вашого.

Торговець городиною почав просити принцесу, і нарешті вона погодилася влаштувати бій півнів. Човни причалили до берега. Принц Педро та торговець городиною взяли своїх півнів, зійшли на землю і поставили півнів один проти одного. Півень торговця почав клювати принца Пеліпі, але той не відповів. Торговцю дуже хотілося побачити, як півні б’ються, проте зеленоволоса принцеса сказала:

– Я не маю грошей, щоб поставити на свого півня. Торговець городиною був упевнений, що його півень переможе, і відповів:

— Але ж у вас є човен. Якщо переможе наш півень, ми його заберемо, і ви попливете разом із нами. Якщо переможе ваш – ви берете наш човен, і ми попливемо, куди ви тільки забажаєте.

– Добре, – сказала принцеса, – нехай б’ються. Почався бій півня, і півень принцеси переміг.

– Ну що ж, – сказав торговець городиною, – ваша взяла. Доведеться нам плисти за вами, як домовилися.

Обидва човни попливли разом і через деякий час зустріли ще один. У цьому плив торговець прянощами. Знову принц Пеліпе закукурікав, і з цього човна йому теж відповів півень.

– Е, та у вас теж є півень! Давайте влаштуємо півнячий бій! – закричав господар зустрічного човна зеленоволосій принцесі та її супутникам.

– Мій півень надто молодий, та й бився він лише один раз, – відповіла зеленоволоса принцеса.

Проте торговець прянощами продовжував умовляти Ільюросу, і нарешті вона погодилася на північний бій – з тією умовою, щоб ставкою служили човни. Бій почався, півень принцеси Іллюроси переміг і цього супротивника.

Тепер морем попливли три човни. Минуло трохи часу, і попереду з’явився берег. На березі стояло велике місто – це була столиця королівства. Коли човни увійшли в гавань, самі по собі задзвонили дзвони і почали стріляти гармати. Король у палаці дуже здивувався і наказав дізнатися, що сталося. Повернувшись, королівські слуги доповіли:

— Ваша величність, припливли три човни — один із вантажем городини, другий із прянощами, а у третьому прибули зеленоволоса красуня з зіркою у лобі, моряк, півень і стара із золотою кліткою, в якій сидить птах небаченої краси.

– Запросіть їх усіх до мене, – наказав король.

Слуги передали принцесі Іллюросі запрошення короля, але принцеса відповіла:

– Якщо король хоче нас бачити, нехай сам і прийде. Нам від нього нічого не потрібно – ми зайшли сюди лише за питною водою.

Слуги передали королеві відповідь зеленоволосої красуні. Відповідь здалася королю зухвалою, але дуже хотілося йому подивитися на дивних мандрівників. Він пішов на берег і сам почав запрошувати чужоземців до палацу. Нарешті ті погодились.

Коли вони підійшли до сходів, що вели до палацу, принцеса побачила під нею загін для свиней, а в ньому – королеву Марію з трьома свинями. Принцеса зупинилася і запитала:

– Чому цю жінку тримають у свинячому загоні? Вона людина, а не тварина.

Зробивши вигляд, ніби він не чує, король почав кликати принцесу нагору, але та сказала:

– Я не піднімуся до палацу, доки жінку не випустять із загону.

– Добре, випустіть її, – наказав король слугам.

– Ні, ваша величність, – зупинила його принцеса Іллюроса, – я хочу сама вивести її із загону.

Зеленоволоса принцеса взяла королеву за руку, і вона пішла з нею. Принцеса одразу повела її митися. Вона вимила королеву, намастила пахощами, одягла в королівську сукню і повела до зали, де вже все було приготовано для розкішного бенкету.

Коли вони увійшли туди, три чаклунки, побачивши принцесу Іллюросу і королеву Марію, затремтіли від страху і відразу змовилися отруїти їжу. Задумано – зроблено. Але коли король подав знак починати їсти, принцеса Іллюроса крикнула:

– Не торкайтеся їжі, вона отруєна! – А потім, повернувшись до короля, сказала: – Ми твої рідні діти, ти наш батько, а вона, – принцеса Іллюроса показала на королеву Марію, – наша рідна мати. Цей моряк – мій брат, принц Педро, а цей півень – другий брат, принц Пеліпе.

Щойно вона договорила ці слова, як півень перетворився на юнака.

Принцеса продовжувала:

– А я принцеса Іллюроса. Коли ми народилися, три злі чаклунки підклали нашій матері поросят, а нас запхали в кошик і кинули в річку.

Король кинувся обіймати своїх дітей і королеву, а потім, згадавши про чаклунок, закричав:

– Гей, сторожа, схопити їх і стратити негайно! Варта кинулася виконувати наказ короля, але чаклунки зникли. Їх почали шукати по всьому палацу, але так і не знайшли.

Чаклунки в цей час були вже далеко. Вони зрозуміли, що в цьому королівстві їм більше робити нічого, добра чарівниця Ільюроса розкриє будь-які їхні підступи, і за все зло, яке вони завдали людям, на них чекає суворе покарання.

Мати двох принців та зеленоволосої принцеси знову стала королевою, і вони з королем ще довго жили разом зі своїми дітьми, бабусею Попо та семикольоровою пташкою, яка приносить щастя.