Різдвяний гість

— Люсі! Люсі!

Люсі відірвалася від книжки. Вона читала, залізши з ногами в крісло і загорнувшись у пухнастий плед. Хоча крісло стояло біля батареї, Люсі все одно мерзла. Було холодно, навіть у хаті. Усі говорили, що скоро піде сніг. Було б добре. А поки що на вулиці тільки темно, холодно й похмуро. І настрій зовсім не різдвяний.

Двері відчинилися, і до вітальні влетів молодший брат Люсі. Він був майже круглим. Коли він сказав, що хоче піти погуляти у дворі, мама звеліла йому вдягнути вовняний светр, теплу куртку і два шарфи.

— Що трапилося? Пішов сніг? — спитала Люсі з надією в голосі і обернулася до вікна. Але небо сіріло так само похмуро і снігу не було й близько.

— Ні. Я знайшов дещо. Іди поглянь! — Сем був такий схвильований, що аж танцював на місці.

— На вулицю? — Люсі зіщулилася. – Ні дякую.

— Ти маєш подивитися! — Сем підійшов до Люсі і вирвав книжку з рук. — Ходімо швидше, бо він піде! Ти згодом пошкодуєш, що його не побачила!

Люсі насупилась:

— Кого не побачила? Що, знову павук? Ха-ха, дуже смішно. — Люсі ненавиділа павуків. — Старий жарт.

Сем похитав головою:

— Ні. Я думаю, що він їсть павуків. Виходить, тобі він сподобається. Ходімо швидше!

— Хто мені сподобається? Жабеня? — запитала Люсі. Вона не змогла так ось з ходу збагнути, хто ще їсть павуків. Можливо, птах…

— Та яке жабеня! — Сем важко зітхнув. — Ти як хочеш, а я йду в сад. Спостерігатиму за ним.

Він вийшов із кімнати, голосно протупотівши ногами. Люсі задумливо глянула йому вслід. Брат і справді був надто схвильований.

Похитавши головою, вона пішла в кухню, одягнула теплу куртку, чоботи і вийшла надвір через задні двері, що ведуть у сад. Руки одразу змерзли. Не рятували навіть рукавички.

Трава сріблилася під товстим шаром паморозі. На крані садової колонки висіла бурулька! Люсі не розуміла, навіщо вона вийшла надвір. Навіщо покинула нагріте крісло біля батареї.

— Ти прийшла! Він тут, Люсі, глянь! — Сем визирнув із крихітної дерев’яної прибудови біля сараю. У цій прибудові зберігалися дрова для печі і стояв великий плетений кошик, наповнений гілочками і сухим листям, це все йшло на розпалювання.

— Хто там? — Люсі зупинилася на безпечній відстані.

Вона не любила ходити по дрова в прибудову. Там ховалися величезні павуки. Їм було затишно та сухо, а Люсі щоразу тремтіла від страху.

— Я не знаю. Якесь звірятко! — Захоплення в голосі Сема раптом змінилося на тривогу. — Але йому, мабуть, погано, Люсі. Він якось дивно тремтить.

Забувши про павуків, Люсі зазирнула в прибудову. Сем сидів навпочіпки, а в нього під ногами лежала якась коричнева колюча кулька.

— Це їжачок! — Люсі нахилилася, щоб розглянути його краще.

Коричнева мордочка, чорні блискучі очі. Їжачок розгублено смикав носом, ніби не розумів, де він і що відбувається.

—Хіба йому не треба спати? — Запитала Люсі. — Хіба їжаки не впадають у сплячку?

Сем спантеличено насупився. Він не знав, що таке сплячка.

— Вони сплять усю зиму, — пояснила Люсі. — Тому що їм нема що їсти. З-під снігу слимаків не дістанеш.

— Вони їдять слимаків?! — Сем зморщив носа. — Фу!

Він раптом притих і злякано глянув на Люсі.

— Я його розбудив! Але я не навмисне! Я хотів узяти дрова, щоб побудувати дорогу для моїх машинок, відсунув кошик, і він з нього випав. — У нього по щоках потекли сльози. — З ним усе буде гаразд? Зараз такі морози…

Люсі стривожено кивнула.

— Сподіваюся, що так… Я не знаю. Потрібно, щоб він знову заснув. Десь, де тепло. — Вона обняла брата за плечі і навіть крізь кілька шарів одягу відчула, як вони здригаються. – Сем, не плач. Ти ні в чому не винен. Рано чи пізно ми все одно б його розбудили, коли б брали дрова для грубки. З ним все буде гаразд. Ми дізнаємося, що треба робити. Піду спитаю у мами. Можливо, вона щось знає про їжаків.

Сем шморгнув носом:

— Ти йди, а я доглядатиму за ним.

Люсі подивилася на їжачка. Здається, він не збирався нікуди тікати. Вигляд у нього був розгублений і сонний.

— Тільки не чіпай його руками, добре? Йому навряд чи це сподобається.

Сем серйозно кивнув головою.

Коли Люсі виходила з прибудови, у дворі у сусідів грюкнули задні двері. Пролунав тупіт лап, що біжать, і радісний гавкіт.

Люсі тихо ахнула. Сьюзі та Біллі! Вони чудові спанієлі, але люблять ганятися за кішками. І напевно захочуть поганятися за їжачком. Хоч він і колючий… Треба швидше знайти йому тепле та безпечне укриття.

Люсі з усіх ніг кинулась до будинку.

— Мамо! Мамо!

— Що трапилося? — Мама відчинила двері і впустила Люсі. — У тебе все в порядку? Що ти робила на дворі?

— Мамо, там їжачок! — видихнула Люсі. – Сем випадково його розбудив. Потрібно, щоб він знову заснув. Але як це зробити?

Мама розгублено заморгала:

— Не знаю. Але гадаю, можна знайти в Інтернеті. — Вона вийшла в коридор і ввімкнула комп’ютер, що стояв у крихітній ніші під сходами.

— Їжаки. Перервана зимова сплячка?

Люсі кивнула:

— Так напевно. Він спав у кошику, у прибудові.

— Зрозуміло.

Мама знайшла сайт, присвячений звичкам їжаків, і вони з Люсі стали читати його разом.

— Тут написано, що його треба чимось погодувати. У нас немає котячого корму, сказала мама. — Але є залишки смаженої курки після вчорашньої вечері. Подивись у холодильнику.

Люсі побігла до кухні.

— Курку я взяла! Ще щось потрібно?

— Ага. Арахісове масло. Воно у нас є! – крикнула мама.

Люсі знайшла банку з арахісовим маслом, зачерпнула його великою ложкою, вивалила на тарілку з куркою і зморщила ніс. Дивне поєднання, але якщо їжакам подобається…

Мама увійшла до кухні.

— І ще родзинки.

— Родзинки?! Правда?

— Ну добре. — Люсі щедро посипала частування родзинками.

— Чи є там ще щось корисне?

— Там написано, що коли його потурбували, то він, шукатиме собі інше місце для сну, — сказала мама.

— Ой ні. Він начебто нікуди не збирався. Але я боюся, щоб він не пішов до сусідів. Там же Сьюзі та Біллі!

Мама кивнула:

— Я розумію, про що ти. Ну, можливо, він поїсть і вирішить, що коли тут смачно годують, то, мабуть, можна й залишитися. І повернеться назад у кошик.

— Це все, що ми можемо зробити, правда? — Люсі зітхнула. — Мабуть, треба попередити Мару, щоб вона дивилася, чи немає де їжачка, коли випускає гуляти Сьюзі та Біллі. Думаєш, йому вистачить їжі?

Мама посміхнулася:

— Тут вистачить їжі на різдвяну вечерю для цілої родини їжаків. Ходімо.

— Він ще тут, — прошепотів Сем, коли мама з Люсі підійшли до прибудови.

Вже незабаром вечір, і стало ще холодніше. Люсі мерзлякувато повела плечима. Бідолашний їжачок.

Їжачок із сонним виглядом сидів на землі перед дровами. Але він почув, як вони підійшли, підняв голову і позадкував.

— Не бійся. Ми тебе не образимо, —  прошепотіла Люсі, ставлячи перед ним тарілку з їжею. Вона дуже сподівалася, що їжачок поїсть і знову ляже спати. Може, знову в кошику. Можливо, за дровами. — Якщо він спатиме тут, нам доведеться знайти інше місце для дровітні, — сказала вона, повернувшись до мами. — Інакше ми будитимемо його!

Мама кивнула:

— Нічого страшного. Можна скласти дрова у гаражі.

— Дивіться! Він їсть! — радісно вигукнув Сем і відразу затис собі рота долонькою, побачивши, що їжачок злякано підняв голову, відірвавшись від частування.

— Вибач, — прошепотів Сем.

Люсі хихикнула:

— У нього весь ніс в арахісовій олії! І дійсно. Їжачок, схоже, сильно зголоднів. Він швидко доїв все арахісове масло і взявся за курку.

— Треба влаштувати його зручніше… — пробурмотіла Люсі і раптом усміхнулася. — Я зараз!

Вона побігла назад у будинок і через пару хвилин повернулася з довгим рожевим шарфом у руках.

— Навіщо ти його принесла? — Запитала мама.

— Щоб йому не було холодно! На сайті написано, що якщо на вулиці сильний мороз, їжакам потрібне додаткове тепло. Можна, мамо? Цей шарф мені зв’язала бабуся минулого року. Ти ж знаєш, що вона знову в’яже шарф. Вона мені їх дарує на кожне Різдво!

Мама зітхнула:

— Так, ти маєш рацію. Цього року буде помаранчевий із фіолетовим, смугастий.

Люсі зморщила ніс:

— Ну ось. Значить, цей шарф можна віддати на добру справу, так? — Вона взяла кілька полін, і вони з Семом спорудили з них пірамідку в куточку за кошиком. Переконавшись, що пірамідка стоїть міцно — дуже не хочеться, щоб дрова попадали на їх їжачка, — Люсі поклала всередину шарф. Вийшла м’яка тепла підстилка.

— Давайте відійдемо трохи далі, — сказала мама. — Якщо він збереться сховатись у будиночку, йому, можливо, не захочеться, щоб за ним спостерігали.

Вони вийшли з прибудови і встали так, щоб їм було видно, що робить їжачок.

Їжачок доїв останні шматочки курки, підняв голову і задумливо принюхався.

Люсі засміялася:

— Він схожий на дідуся, коли той вирішує, в якому кріслі подрімати після недільного обіду! Правда схожий!

І дійсно. Їжачок був дуже ситим і дуже сонним. Одягни його у в’язану жилетку (бабуся в’яже не тільки шарфи) — і вийде вилитий дідусь. Їжачок підійшов до пірамідки, яку збудували Люсі з Семом, і обережно її обнюхав.

— Йому подобається! — схвильовано прошепотів він, коли їжачок, сонно пихкаючи, ліг на шарф усередині пірамідки.

— Ходімо додому, — сказала Люсі. — Хай спить.

А можна пізніше його провідати? — спитав Сем з надією в голосі. — Треба переконатися, що з ним усе гаразд!

Мама похитала головою:

— Краще не треба. Нехай тварина спокійно спить.

Люсі спохмурніла:

— До Різдва лише два дні. Може, сходимо його відвідати прямо на Різдво? А ці два дні ми не турбуватимемо його, добре?

Сем зітхнув:

— Добре. — Потім підняв голову і посміхнувся. — Люсі, дивись! — Він показав пальцем на небо, яке тепер стало фіолетово-синім, і на ньому вже з’явилися перші зірки.

Але Сем показував не на зірки, а на сніжинки, що пурхали в повітрі. Люсі засміялася і зловила долонею іскристу сніжинку. Потім обійняла брата:

—Добре, що ти знайшов його сьогодні, Сем. А то раптом тато пішов би в сарай по дрова, розбудив би їжачка, і той вийшов би у саму хуртовину! А тепер ми знаємо, що він спить у прибудові, і будемо оберігати його сон.

Сем кивнув:

— Так, ми про нього подбаємо. Він наш особливий різдвяний гість!