А дома краще

– Як я втомилася, Джосі! – Пробурчала мама Зайчиха. – Тобі все доводиться повторювати двічі! Коли ж ти нарешті прибереш у кімнаті? Ти досі не умився! І ранкову зарядку сьогодні не робив!

– Я втомився! – закричав у відповідь зайчик Джосі. Ти найвредніша мама на світі! Я взагалі піду і житиму у своїх друзів.

У сестри Джосі Марти затремтіли вусики.

І в другої його сестри, Метті, теж затремтіли вусики.

У мами вусики не тремтіли.

– Добре, – сказала вона спокійно, – у яких друзів ти житимеш?

– У соні Лари, борсука Рафі та у білочки Фіпсі.

А ще у двоюрідного брата Пепі, – перелічив Джосі.

– Ага, – сказала мама Зайчиха, – і в кого з них ти хотів би жити найбільше?

– Яка різниця, все одно буде краще, ніж тут, – сердито відповів Джосі.

Він запакував свій наплічник і вирушив у дорогу.

Зайченя Марта гірко заплакала.

Зайченя Метті теж.

– Зачекайте, – заспокоїла їх мама Зайчиха. – Він обов’язково повернеться.

Насамперед зайчик Джосі пішов до соні Ларі.

Все її сімейство дуже зраділо. А мама Соня сказала:

– Я сподіваюся, ти залишишся з нами.

І вона погладила Джосі по шерстці. “Але почухати у мене за вушками вона не може, – подумав Джосі – Це вміє тільки моя мама.”

На обід були смачні корінці з кропив’яним салатом, а потім Джесі, Ларі та інші маленькі соні стали бавитися. Вони малювали, будували вежі з кубиків, грали в магазин та переодягалися.

– Ой! – раптом закричав Джосі. – Що це?

– А, це ти просто наступив на кульку, – сказала Лара.

– Ледве ногу собі не зламав, – поскаржився Джосі. – На підлозі стільки всього валяється, може пора прибрати?

– Не – а – сказала Лара.

Після смачної вечері з маринованими цибулинами тюльпанів всі полягли спати, бо дуже втомилися.

Серед ночі Джосі захотілося в туалет. Було так темно!

Він зашпортався об іграшковий магазин. І боляче вдарився об вежу з кубиків.

А по дорозі назад зайчик послизнувся на олівці і впав на брата Ларі Лео.

– Ларі, – сказав наступного ранку Джосі, – ми все одно будемо дружити, але я не можу залишитися жити у вас. Тут стільки всього валяється, я весь час шпортатимуся і падатиму.

Усі соні махали Джосі на прощання, коли він пішов до свого наступного друга, у сім’ю борсуків.

– Тобі буде добре у нас, – сказала мама Борсучиха і обійняла Джосі.

«Це дуже приємно, – подумав Джосі. – Але почухати у мене за вушками вона не може, – подумав Джосі. – Це вміє тільки моя мама.»

На обід був густий бобовий суп та фаршировані жуки.

Але їх Джосі їсти не став.

У борсучка Рафі було не так багато іграшок, щоб шпортатися об них. А грати в хованки у великій розгалуженій норі було дуже цікаво. Ось тільки заважав якийсь дивний запах.

Джосі спав з Рафі та його двома молодшими братами в одній кімнаті. Тут також дивно пахло.

«Не міг би Рафі хоч трохи менше пахнути?» – думав Джосі.

Наступного ранку Рафі розбудив зайчика.

– Сніданок готовий! – закричав він. – А потім ми знову гратимемо!

– Хіба ви не вмиваєтеся вранці, коли прокинетеся? – спитав Джосі.

-Не-а, – посміхнувся Рафі. Ми ніколи не умиваємося. Тільки вилизуємося, щоб бути трохи чистішим.

– Тому від вас так дивно пахне, – сказав Джосі.

-Це наш фірмовий сімейний запах, – засміявся Рафі.

– Рафі, – сказав Джосі, – ми все одно будемо дружити, але я не можу більше залишатися у вас.

Перед тим як піти далі до білочки Фіпсі, Джосі добре вимився в струмку.

Все сімейство білок дуже зраділо Джосі.

На столі одразу з’явилася тарілка з горіхами та дубовими листочками.

Мама Білка погладила Джосі по голові. «А ось за вушками вона мене не почухала. Це може тільки моя мама», – подумав Джосі.

У будинку білочок все було чисто прибрано. Ніяких неприємних запахів. І з білочкою Фіпсі Джосі міг цілий день бігати та сміятися.

Фіпсі показала йому, де їхня сім’я ховає харчі.

Джосі ніколи б не здогадався! Все було просто чудово, якби не…

Так, якби Джосі не треба було залазити на дерево, щоб потрапити в будинок до білочок.

Навіть коли Фіпсі допомагала йому, це було дуже непросто. «У порівнянні з цим наша ранкова зарядка взагалі дурниця» – подумав Джосі.

А Фіпсі він сказав:

– Ми все одно дружитимемо, але жити у вас, я на жаль більше не можу.

І Джосі вирушив до свого двоюрідного брата Пепі.

Він побіг через ліс, широким лугом, через поле і місток поруч із селом.

Тітка Гезіна міцно обійняла його. “Вона дуже гарна, але почухати мене за вушками не може” – подумав Джосі – Це може тільки моя мама.»

У двоюрідного брата Пепі було просто чудово. Джосі ні об що не шпортався. Ніяких неприємних  запахів.

І до будинку потрапити було дуже просто.

Були тільки радості: чудові прогулянки з усією родиною, захоплюючі ігри з Пепі та його друзями і  щодня морквина. Або редиска. “Я тут залишаюся” – вирішив наступного дня  Джосі.

“Я тут залишаюся” – думав на третій день Джосі. Але щось стискалося у нього в горлі.

“Я тут залишаюся” – думав на четвертий день Джосі. Але щось нило у нього в животі.

“Я тут залишаюся” – думав на п’ятий день Джосі. Але щось кололо в серці.

На шостий день зайчик Джосі сидів і думав. «Усі тут мене люблять. Я роблю лише те, що мені подобається. У мене все є. Але мені чогось страшенно не вистачає.

І раптом Джосі схопив свій наплічник і кинувся бігти. Він побіг через поле, через місток, проскакав широким лугом, промчав через ліс прямо до свого будинку і відчинив двері.

– Мамо! – Закричав він.

-Джосі! – радісно вигукнула мама. – Ось ти й знову вдома!