Бабуся та лис

Жил а собі бабуся, що мала багато овець.

— Я вже дуже стара, важко доглядати овець,— сказала бабуся. — Треба пошукати кого-небудь на поміч.

І вона пішла шукати кого-небудь, що б доглядав овечок. Тільки вийшла бабуся з Двору, коли зустрічає ведмедя.

— Куди це ви йдете, бабусю? — спитав ведмідь.

— Я шукаю кого-небудь на поміч доглядати моїх овець, — відповіла бабуся.

— Чому б вам не взяти мене? — спитав ведмідь. — Я саме підхожий до цієї справи.

— Добре, — мовила бабуся. — Але перше я хотіла б почути, як ви будете скликати овець.

Тоді ведмідь покликав овець своїм грубим голосом.

— Ні, ні! — сказала бабуся. — Ви не можете бути сторожем!

І вона пішла своїм шляхом. Не встигла пройти ще трохи, коли зустрічає вовка.

— Бабусю, куди це ви йдете? — спитав вовк.

— Я шукаю кого-небудь на поміч доглядати моїх овець, — відповіла бабуся.

— Чому б вам не взяти мене? — спитав вовк.

— Я можу доглядати овечок.

— Добре, — сказала бабуся. — Але я хотіла б такого доглядача, що має м’який, приємний голос. Я хочу почути, як ви кликатимете овечок.

І вовк покликав. Але його голос був такий пронизливий, що бабуся сказала:

— Ні, ні, ні! Ви не зможете цього робити! Вам не підходить доглядати овець!

І вона пішла далі. Незабаром бабуся зустріла лиса.

— Доброго ранку, добра жінко! — сказав лис м’яким голоском. — Чи можу я спитати, куди це ви йдете в такий дуже гарний ранок?

— Я шукаю кого-небудь, що б поміг доглядати овець, — відповіла бабуся. — Я вже дуже стара, важко самій за ними доглядати.

— О ні! — вигукнув лис. — Ви не дуже старі. Але це важка робота — доглядати овець. Мені здається, що я найбільш підхожий бути за доглядача.

Бабусі це сподобалося, і вона сказала лисові:

— Ви маєте дуже приємний голос. Чи ви зможете гарно покликати овець?

— Коли ваша ласка, то послухайте!

І лис покликав овець таким голоском, мов ніжний вітерець.

— О, вівці любитимуть ваш голос! — сказала бабуся. — Ходіть зі мною. Ви доглядатимете моїх овець уже цієї ж ночі.

Бабуся і лис прийшли додому. Цієї ж ночі лис почав доглядати овець.

Вранці бабуся почислила свої вівці. Однієї недоставало.

— Це дуже погано! — сказав лис. — Знаєте, вночі прийшов з лісу ведмідь і з’їв одну вівцю.

— О-о! — сказала бабуся. — Добре, що я не взяла його за сторожа!

На другий ранок бабуся знову почислила, скільки є овець. І знову недоставало однієї.

— Це дуже погано! — сказав лис. — Знаєте, цієї ночі прийшов з лісу вовк і вхопив одну вівцю.

— О-о! — застогнала бабуся. — Добре, що я не взяла його за сторожа!

— Так, — сказав лис, — і ведмідь поганий, і вовк поганий. Самі бачите, як важко доглядати овець, коли поблизу в лісі живуть ведмідь та вовк.

Наступного ранку бабуся встала разом зі сходом сонця.

— „Цілу ніч лис важко працював, — подумала вона. — Я понесу йому на сніданок глечик молока.”

Бабуся вийшла в поле з глечиком молока. І там побачила вона щось підозріле: під кущем сидів лис, а біля його ніг лежала вівця. Бабуся покликала лиса:

— Що ви там робите ?

Коли ж побачила, що сталося, то з великим гнівом закричала:

— Ти роздираєш мою вівцю!? Оце така твоя робота!? Ти поїв і інших .. . Я знаю це! . . Якщо б я мала великого кийка, то забила б тебе!

Лис почав утікати, а бабуся побігла за ним.

Але вона не мала кийка, тож кинула на лиса глечик з молоком. Глечик улучив лиса в хвіст, і молоко побілило частину шерсті.
Відтоді кінчик хвоста у лиса завжди білий.