Багач і жнець
Якось один багач покликав свого сусіда бідняка, щоб той зжав йому поле пшениці.
— Доки мені працювати? — спитав бідняк.
— Поки не закотиться небесне світило. — І багатій показав пальцем угору.
— А скільки ти мені заплатиш?
— Дам тобі мішечок борошна, коли працюватимеш на совість.
Пішов бідняк на ниву багатія і взявся до справи. Жав не розгинаючи спини. Серп так і миготів у нього в руці. Лише в обід сів на хвильку під грушею, з’їв на швидкоруч кавалок хліба та головку цибулі і знову за серп взявся. Надвечір пів поля зжав. Коли сонце закотилося, стомлений бідняк розігнув спину, витер з чола рясний піт і сказав:
— Досить!
— Як досить? — гукнув на нього багатій, який прийшов подивитися, чи багато напрацював жнець. — Пів поля ще лишилося.
— Але ж сонце вже зайшло.
— Сонце зайшло, але ти глянь на небо! Он уже й місяць, його молодший брат, світить. Жни, поки він закотиться. Інакше не бачити тобі муки.
А на небі й справді золоторогий місяць з’явився і все довкола освітив.
Робити нічого, довелося женцю знову взятися за серп. Всю ніч працював він без перепочинку, а багатій ліг під грушею і виспався на славу. Сонце ще не зійшло, як бідняк усю ниву зжав.
— Ну ось тепер я тобі дам борошна, — сказав багач. — Біжи додому за мішечком і приходь до млина.
Пішов бідняк, а через деякий час прийшов до млина з великим мішком з козячої вовни.
— Сип борошно! — каже багатієві.
Той очі витріщив та як розкричиться:
— Чого ти такий величезний мішок притягнув?
— Та це ж старший брат мішечка, — відповів жнець.
— Звідки у мішечка може бути старший брат?
— Якщо сонце має молодшого брата, чому ж у мішечка не бути старшому? — сказав у відповідь кмітливий бідолаха.
Нема чого робити, довелося багатію насипати йому повний мішок борошна.
Джерело:
“Болгарские народные сказки”
Том 1
Упорядник – Ангел Каралійчев
Видавництво: “Свят”
м. Софія, 1984 р.