Чарівне золото

Сьюмас Маквін був найбільшим і найлінивішим чоловіком в Россширі. Він був великим майстром грати на волинці, а ще був дуже добрим і його всі любили.

Біда в тому, що від нього страждала його дружина Марі. Наскільки великим і повільним був її чоловік, настільки вона була маленькою і моторною. Але часом вона з ніг валилася: крім роботи в будинку, їй треба було і дров наносити, і за коровами доглянути, і курей погодувати. Та ще й поле було зовсім занедбане.

Воно турбувало її найбільше. Добре, що з дороги видно було лише дві ділянки, але й вони не робили честі лінивому фермеру. Поки Сьюмас награвав десь на своїй волинці або ловив форель, худоба ламала огорожу між ділянками, вівці відбивалися від отари і заходили в хащі, а занедбане поле густо заросло бур’янами.

Минула зима і настав час садити картоплю. Всюди фермери виходили в поле зі своїми сім’ями і поспішали перекопати землю, доки стоїть хороша погода. А у Сьюмаса посівна картопля проростала в мішках — паростки пустила довші за найдовших дощових хробаків. Марі соромила чоловіка, та що з того? Сьюмас знай собі посміювався і запевняв її, що як тільки відпочине, відразу візьметься за роботу. А сам брав волинку та вудку і пропадав на цілий день.

Нарешті Марі це так набридло, що вона зняла з пальця обручку і вже готова була викинути її у вікно, як раптом їй в голову прийшла одна думка.

Вона взяла скриньку з дрібницями, висипала з неї все в поділ. Відібрала три мідні монети і мідний солдатський гудзик і разом з обручкою зав’язала в куточок хустки. Потім узяла мішок із картоплею і пішла в поле.

Великим круглим каменем вона почала бити по монетах і мідному гудзику, поки вони не набули майже однакового вигляду, а потім натерла їх так, що вони заблищали яскраво, як золото. Тоді вона закопала їх у різних місцях поля і повернулася до хати.

Увечері, коли прийшов Сьюмас, Марі щільно зачинила двері, заклала засув і тихенько сказала:

– Знаєш, Сьюмас, дивна річ трапилася. Ходила я сьогодні у поле садити картоплю. Не встигла копнути, як знайшла у землі обручку. Вигляд у неї був не бозна-який, поки я його як слід не потерла, але здається мені, що вона золота!

Розв’язавши куточок хустки, Марі показала йому блискучу обручку. Сьюмас, не відриваючись, дивився на золото, що виблискувало в променях сонця. Йому й на думку не спало, що це обручка його дружини.

– Скажи будь ласка! — прошепотів він, узявши обручку в руки.— Яка гарна обручка — напевно золота! Оце удача, Марі. То ти кажеш, на картопляному полі?

– Так, Сьюмас, і якби я не втомилася, я б довше копала, можливо там, ще щось закопане. Ось було б чудово, якби ми знайшли місце, де чарівниці ховають свої скарби!

Очі в Сьюмаса заблищали — і йому спало на думку така ж думка.

– Чарівне золото! Я й раніше чув про нього. От би натрапити на нього! Тоді не довелося б мені більше працювати! Але дивно, скільки разів я перекопував це поле, а ніколи не знаходив нічого, окрім каміння.

— Це тому, що ти недостатньо глибоко копаєш, Сьюмасе. Була б я сильним чоловіком, як ти, я не пошкодувала б ні себе, ні лопати. Хто знає, який там скарб захований!

Звичайно, лінь-матінка раніше Сьюмаса народилася, але думка про скарб запала йому в душу. Він уже уявляв собі, як наповнюватиме золотом мішок за мішком. І ось наступного ранку піднявся він ні світ ні зоря, щоб вирушити на пошуки скарбу, навіть снідати не став. Дружина гукнула йому з ліжка:

— Послухай, Сьюмасе, а чи не краще тобі для вигляду садити картоплю? А то якщо сусіди здогадаються, що ти золото шукаєш, зберуться навколо тебе і почнуть дивитися.

Сьюмас послухався поради і прихопив із собою в поле мішок із картоплею. Ото здивувалися сусіди, коли, прокинувшись, побачили, що Сьюмас Маквін копає землю і садить картоплю з такою старанністю, наче від цього залежить його життя. А вже гракам була пожива — багато Сьюмас викопав хробаків, глибоко розпушуючи землю.

Минуло години дві, і запал Сьюмаса трохи охолов. Спина заніміла від незвичної роботи, і він вже хотів кинути копати, та почув, як щось дзенькнуло об лопату. Це був солдатський гудзик. Очі його полізли на лоба від подиву. Він підняв гудзик, але скільки не намагався, ніяк не міг зрозуміти, що це таке. В одному він не сумнівався: судячи з кольору, предмет був золотий.

Знахідка підняла його настрій. З новою надією він почав копати і садити. Через кілька хвилин він знайшов одну з монет і затанцював від радості. Тепер Сьюмас був упевнений, що скоро відкопає величезний скарб.

Так працював він до вечора, зупиняючись тільки щоб перекусити. Щоразу, як його починала долати втома, дзеленчання монет у кишені надавало йому сил. Сусіди поглядали на нього зі своїх наділів у повній впевненості, що він збожеволів: як інакше могли б пояснити раптове перетворення цього безтурботного ледаря на такого старанного і ретельного працівника?

Нарешті поле було скопане від краю до краю і в кожній борозні посаджено картоплю. Сьюмас зовсім знесилів від втоми та розчарування. Він знайшов тільки те, що сховала Марі! Увечері він, як сніп, повалився в ліжко, засунувши під подушку обручку, три монети і солдатський гудзик, і проспав усю ніч і весь наступний день.

Марі була рада, що її план вдався, і ласкаво поглядала на втомленого чоловіка, що спав богатирським сном. Ніколи раніше він не спав так міцно і не хропів так голосно! Прокинувшись, Сьюмас потягнувся: все тіло його нило. Тут він згадав про безуспішні пошуки скарбу і швидко засунув руку під подушку, щоб переконатися, що це йому не снилося. Але там нічого не було! Поки він спав, Марі знову одягла обручку на палець, а решту скарбів викинула в колодязь.

— Та ні, не могло мені це наснитися,— сказав він дружині,— досі від роботи в полі все тіло болить. Я ж відкопав кілька монет і поклав їх сюди разом із обручкою, яку ти знайшла. Куди вони поділися?

— Мабуть, чарівниці прийшли, забрали своє добро, Сьюмас, і знову сховали десь у полі,— відповіла вона.— Може, коли ти знову почнеш копати…

За цими словами Сьюмас голосно застогнав, повернувся на другий бік і знову заснув. Наступного ранку він підвівся, одягнувся, поснідав і пішов ловити форель. Важко зітхнувши подивилася Марі на чоловіка, який знову взявся за старе, але тут же крадькома посміхнулася: картоплю він все таки посадив!