Черепаха та кабан

Давно колись черепаха була висока і довгонога. І до того ж дуже сильна.

Та подейкували, нібито кабан сильніший за неї.

Почувши це, черепаха розгнівалася.

«Кабан? А це хто такий?» — подумала вона.

Одного дня зібралися звірі на змагання. Прийшла і черепаха.

«Покажу і я, на що здатна»,— вирішила вона і глянула на кабана.

А кабанові байдуже — стоїть і гордовито покашлює.

Та черепаху не так легко було залякати. Підступила вона до кабана й запитала:

— Це правда, що ти — силач?

— Правда. А що таке? — і кабан підняв угору своє довге рило. Такою ж довгою була і його шия.

— Ну то спробуй придушити мене.

— Що?..— здивувався кабан, але послухавсь — заходився тиснути зверху на черепашачий панцир.

Звірі поставали колом і захвилювалися: хто ж переможе?

— Сильніше тисни!

Черепаха міцно впиралася в землю своїми довгими лапами. Кабанові ніяк не вдавалося її подужати.

Та от лапи черепахи почали коротшати.

— Ще, ще!..— гукали звірі. Нарешті черепаха сховалася під панциром.

— Ну то як, здаєшся? — Кабан перестав тиснути бідолашну черепаху, а тоді гордовито запитав: — Охочих помірятися зі мною силою більше нема?

Звірі мовчали.

— Слабодухи! —вигукнув кабан і кинувся на них. Звірі — врозтіч, хто куди. Кабан з розгону як удариться рилом у скелю, аж луна пішла навколо!

Кажуть, що відтоді шия в кабана стала зовсім куца — її майже не видно.