Дідова смерть
Годованець Микита Павлович
Передчуваючи кінець свій неминучий,
Один Дідок так голосив, презлючий,
Аж навкруги гула луна:
Видима смерть страшна!
І день, і два минає —
Дід не конає.
Тут Баба Дідова взялась собі ревти,
Куди вже так слабому потягти?!
— О Смерте лютая, немила!
Чи чуєш ти? Терпіть несила! —
Смерть з-за плечей гука:
— Чого ви кричите? Яка біда така? —
До ніг страшних вклонилася небога:
— Бери його мерщій та осели в раю,
Щоб не вернувся, ради бога,
На голову мою!
Бува, обридне вкрай,
То посилають друга в рай.
