Добрий жайворонок

Жив на світі бідний селянин. Була в нього лише одна смужка землі. Селянин на ній просо сіяв. На смужці росло дерево, а на тому дереві жайворонок гніздо собі звив. Посіяв бідняк просо на своїй смужці, і просо росло-виростало, цвіло-розквітало, ось уже й зерном налилося. Достигло просо, жайворонок і внадився його клювати. Бачить це бідняк і думає: «Треба зрубати дерево, а жайворонка відігнати, бо він мені все просо виклює». Взяв бідняк сокиру і підійшов до дерева. Вдарив сокирою по стовбуру, тут жайворонок і заговорив людським голосом:

— Не рубай дерево, чоловіче, я дам тобі все, чого ти попросиш.

Здивувався бідняк, глянув угору і питає:

— Що ти можеш мені дати? У тебе самого нічого немає — тільки пір’я.

— А ти підніми ту палицю, що лежить під деревом, — каже жайворонок, — та вдар нею три рази по землі і скажи, чого тобі хочеться.

Підняв бідняк палицю, тричі вдарив по землі і сказав:

— Палице, дай мені хліба та сиру!

Тієї ж миті з’явилися перед ним теплий пшеничний коровай і свіжий сир у білому рушнику. Диву дався бідняк. Спочатку очам своїм не повірив, потім сам наївся і дружині відніс хліба та сиру. Розповів дружині про все, що з ним трапилося, а та не повірила. Тоді він вдарив тричі палицею по землі і каже:

— Палице, хочу пообідати по-багатому. Подай смажених курей та меду!

І не встиг він це сказати, як у світлиці з’явився багатий обід. Чого тільки не було: і смажені кури, і мед до пиття, і ще багато всякої всячини. Бідняк із дружиною наїлися досхочу і лягли спати. А вранці жінка й каже до чоловіка:

— Ось що, чоловіче, набридло мені жити в халупі. Хочу, щоб будинок у нас був кращим за всі будинки в окрузі.

Вдарив бідняк тричі палицею по землі і каже:

— Палице, хочу жити в гарному будинку!

Не встиг озирнутися, як халупа його зникла і на її місці з’явився великий будинок із широкими вікнами. Іншого такого у всьому околиці не було.

Чоловік із дружиною прожили в цьому домі будинку, прожили другий, і ось дружина знову каже до чоловіка:

– Ми з тобою розбагатіли. Тепер я бажаю пошани. Поклич до нас у гості царя.

Чоловік туп-туп-туп ціпком по землі:

— Палице, приведи до мене в гості царя!

Тієї ж миті хтось постукав у двері. Вийшов селянин — і що він бачить? Перед ним сам цар!

— Дійшла до мене чутка, — каже цар, — що ти тепер найбагатша людина в окрузі. Ось я і зайшов тебе провідати.

— Ласкаво просимо! Заходь, будь моїм гостем!

Увійшов цар у дім і залюбувався: до вподоби йому припали селянські палати.

А господиня й каже:

— Прошу! Покуштуй наше частування. Чоловік, візьми палицю та попроси найдорожчих страв, які тільки царі їдять.

Вдарив селянин тричі палицею по землі, і тієї ж миті на столі з’явилися такі страви, які тільки царі їдять. Здивувався цар і, поки всі вони їли та пили, тільки про одне й думав: як би викрасти чарівну палицю. Думав-думав, нічого не придумав, не зумів палицю вкрасти. Ось повернувся цар додому і наказав своїм слугам вирізати йому точнісінько таку палицю, як у селянина. Вдарив цар цією палицею три рази по землі і каже:

— Палице, хочу мати мармуровий фонтан із двома трубами, і нехай із однієї тече молоко, а з іншої мед до пиття.

Але скільки він не стукав палицею по землі, як не просив її збудувати мармуровий фонтан, нічого не сталося: палиця у царя була проста, а не чарівна, не така, як у селянина. Сховав тоді цар свій ціпок під одягом і знову пішов у гості до селянина.

Чоловік з дружиною зустріли царя привітно, нагодували його, напоїли та й заснули. А цареві тільки того й треба. Їх палицю забрав, свою залишив.

Вранці селянин узяв палицю, вдарив тричі по землі, але палиця нічого йому не дала. Вдарив ще три рази, і ще, і ще — даремно. Догадався він про все, заохав:

— Ой, жінко, цар мою палицю вкрав!

— Не може бути! Ну і гарний у нас цар, нема чого сказати! Ми його прийняли, почастували, а він у нас палицю вкрав. Іди до нього якнайшвидше, попроси повернути палицю.

Пішов селянин до царя вимагати палицю свою, а цар і на поріг його не пустив. Кричить:

— Я тобі честь зробив, у гості до тебе прийшов, а ти мене злодієм називаєш? Гей, слуги! Хапайте цього дурня! Дайте йому сто батогів по голому тілу, щоб він вдруге і підійти не наважився до мого палацу.

Схопили царські слуги селянина, побили його батогами і викинули геть. Лежить селянин перед царськими палатами, ойкає, стогне. Ніхто йому допомогти не сміє — усі бояться злого царя.

Ось він нарешті встав і абияк дістався до свого будинку. Розповів бідняк дружині про все, що з ним трапилося, а та йому каже:

— Де нам з царем тягатися! Скажи спасибі, що хоч живий лишився. Іди знову до жайворонка, попроси інший палицю.

Підійшов бідняк до дерева, заходився рубати його.

— Чого тобі треба, добрий чоловіче? — питає його жайворонок.

Розповів селянин про те, як цар вкрав у нього палицю та як царські слуги його побили, і попросив у жайворонк другу палицю.

— У мене була тільки одна така палиця, — каже жайворонок, — тож іншої я дати не можу. Але я тобі подарую ослика. Як ляснеш його по спині, то він тобі червонець виплюне.

— Де цей віслючок?

— Он там, під деревом. Бери його і йди з богом.

Подивився селянин, бачить — під деревом пасеться сірий віслюк. Селянин сів на нього верхи і поїхав до себе додому. Не встиг у ворота в’їхати, кричить дружині:

— Виходь, дружино, дивись, якого віслюка я тобі привів!

Вийшла дружина, побачила ослика і давай сваритися:

— Мені не віслюк потрібний, а палиця!

— Стривай, дружино, нічого ти не знаєш. Цей віслючок не простий, не такий, як інші.

Поплескав селянин ослика по спині, а той роззяв рота і виплюнув кілька червінців. І щоразу так: лясне селянин ослика по спині, а той золоту монету виплюне.

Зажили селянин із дружиною в достатку. Та несподівано сталося лихо. Зібрався якось селянин на базар, сів верхи на ослика і поїхав у місто. Ось їде він повз кузню і думає: «Не зле б ослика підкувати». Сказано – зроблено, підкували. Стукнув селянин ослика по спині, той червонець виплюнув. Селянин віддав монету ковалю і поїхав обідати. Ослика прив’язав у дворі, а сам пішов у корчму. Ковалю тільки того й треба. Прив’язав свого ослика у дворі корчми, а ослика селянина повів до себе.

Надвечір селянин повернувся додому, і дружина його одразу ж здогадалася, що ослик чужий. Почала вона лаяти чоловіка:

— Що ж це, чоловіче? Тебе знову обдурили? Ти, що не бачиш, що ослик не наш?

Не повірив їй селянин, ляснув ослика по спині, а той не тільки монети не виплюнув, а вдарив селянина  ногою, мало зуби не вибив.

Закрутився бідняк. Взяв він свою сокиру і знову пішов до дерева. Почав рубати дерево, а жайворонок і каже:

— Чого тобі треба, добрий чоловіче?

— Біда в мене велика, вкрали мого віслюка, — відповідає селянин, а сам мало не плаче.

— Не хурись, добрий чоловіче, — каже йому жайворонок. — Он на тій груші висить залізний молоток. Вдарив цим молотком три рази по землі, і з’являться перед тобою три молодці. Що їм накажеш, те й зроблять. А коли зроблять, вдар знову тричі, і вони пропадуть.

Зрадів селянин, схопив молоток — і до царя. Побачив його цар і знову наказав своїм слугам дати йому сто батогів по голому тілу і викинути його з палацу. А селянин, тук-тук-тук молотком по землі. І як вискочать невідомо звідки три молодці, як кинуться на царя та на царських слуг і давай їх бити — живого місця не залишили. Злякався цар, почав благати

— Змилуйся, братику, — просить, — накажи своїм молодцям залишити мене в живих. Я тобі дам усе, чого забажаєш.

Засміявся селянин:

– Ага! Тепер ти мене називаєш братом! Віддай мою палицю і забирайся з очей моїх геть, поки живий!

Взяв селянин свою палицю і ослика свого відібрав у коваля і пішов додому, веселий і задоволений.