Друзі з одного столу

Олівець був прямий, гострий і рішучий. Гумка ж, навпаки, м’яка, боязка і невпевнена. Але, незважаючи на таку різницю в характерах, вони досить дружно малювали човни, будиночки, а іноді навіть чоловічків.

Ось і сьогодні вони малювали гарний будиночок із котом на димарі. Спочатку Олівець намалював дах, потім димар, а потім кота. Ще кілька ліній і у кота виросли великі вуса.

— Що ти! – Раптом заявила Гумка. – У кота таких вусів не буває! І відразу стерла вуса рівно на половину.

— Ні, буває! – заперечив Олівець і домалював вуса.

— А я кажу, не буває! — сказала Гумка і знову стерла. Незважаючи на свою м’якість, вона, де треба, вміла наполягти на своєму.

— Та що ти розумієш у малюванні? — розлютився Олівець.

— Щось розумію! — ображено промовила Гумка.

— Тоді малюй сама! — відрізав Олівець і подався на сусідню сторінку малювати якихось чортиків. Іноді він дозволяв собі такі глупства.

Він малював, а одним оком все-таки поглядав на Гумку, чи не покличе вона його. Йому страшенно хотілося помиритися, тому що він почував себе неправим, але, як це часто буває, першим миритися не хотів.

А Гумка подулась, подулась… але, побачивши, чим займається Олівець на сусідній сторінці, не витримала і кинулася до нього.

— Як тобі не соромно! Я просто червонію за тебе!

А треба сказати, що вона й так була рожева. І Гумка одразу ж енергійно стерла всіх чортиків до єдиного.

— Ну гаразд, годі сваритися, — сказала вона, — підемо домалюємо будиночок. — І повела приятеля на сусідню сторінку.

Власне кажучи, вони часто сварилися, і, як ви вже самі помітили, у них були для цього дуже серйозні причини. Але врешті-решт вони завжди мирилися.

Олівець чудово розумів, що Гумка йому допомагає і без неї будиночок ніколи не вийшов би, такий гарний і симпатичний. До того ж, Гумка ніколи не поспішала з критикою. Спершу відійде вбік, подивиться зі сторони, примруживши одне око, приміряється, а тоді вже візьметься за справу. І то ще довго мнеться, нерішуче потираючи потилицю.

Траплялося, щоправда, і Олівцю виправляти помилки Гумки; зітре, ненароком, вухо у зайця чи кавальчик хвоста, а в нього і без того хвіст маленький… і ось, будь ласка, малюй наново. Втім, Гумка ніколи не ображалася і завжди визнавала, що вона теж може помилятися.

Поступово вони так потоваришували, що й дня не могли прожити один без одного.

Напрацювавшись за день. Олівець залазив у склянку, де вже збиралися на той час інші Олівці, Ручки і навіть Пензлики. Гумка сідала поруч із Чорнильницею, і вони разом дивилися телевізор.

Отже, вони чудово дружили. І все було б дуже добре, якби… не стара Ручка зі зламаним пером. Вона давно вже придивлялася до наших друзів. І ця дружба, ой як їй не подобалася. Мабуть, тому, що сама вона ні з ким не дружила.

Свого часу вона написала якусь гидоту, та таку огидну , що навіть Перо не витримало і зламалося. З того часу вона більше нічого не писала, але продовжувала говорити паскудства.

Ось і зараз вона сиділа і думала, що їй таке паскудне сказати. І раптом її осяяло!

— Бачили?! – проскрипіла вона. – Наречений і наречена! Ха-ха-ха! Наречений і наречена!

Поруч стояла Чорнильниця. Вона була ще зовсім маленька і, зрозуміло, мало що розуміла у цьому житті. Почувши, що бовкнула Ручка, вона зраділа нагоді подразнитися.

— Наречений і наречена!.. — запищала вона.

Це почула Банка із клеєм. На жаль, вона була не розумніша за Чорнильницю і тому теж підхопила:

— Наречений і наречена!

Олівець та Гумка дуже зніяковіли. Гумка стала зовсім червоною, хоча, як ми казали, вона й так була досить рожевою. А Олівець намалював такого кота, що його не можна було відрізнити від собаки.

— Знаєш що, Олівцю? — прошепотіла Гумка. — Ти дуже добрий, але всі так дражняться… Краще ти вже сам домалюй якось…

— Подумаєш, дражняться! — буркнув Олівець. — Ну і хай собі!

Але вкрай збентежена Гумка заявила, що разом малювати більше не буде.

— Ну і не треба! – образився Олівець. — Нав’язуватись не буду! Іди до своєї Чорнильниці, дуже вона в тебе розумна!

І почав малювати один. Але в нього нічого не виходило. Не було кому стерти зайві лінії і пом’якшити різкі переходи.

Гумка теж спробувала щось зобразити, але зрозуміло, що без Олівця в неї нічого не вийшло. І вона засмучена заплакала.

А всі знову почали дражнитися:

— Наречена у нас плакса! Плакса – вакса!

— Ну і плакса! – Підстрибнула Нумка. — А ви всі погані — дражнитеся! Подумаєш, наречений та наречена! А ви самі? Ось Банка із клеєм! Вона дивиться телевізор разом з Пляшкою для чорнила. А Чорнильниця ходить до школи разом із Пеналом! І нічого! Ось візьму і навмисне дружитиму з Олівцем! І дражніться собі скільки влізе!

І Гумка попрямувала до свого покинутого друга. А той у цей час пихкав над новим малюнком, але, здається, знову безуспішно.

— Послухай, Олівцю, — сором’язливо промовила Гумка, — давай я тобі допоможу?

— Допоможи, якщо тобі так хочеться! — навмисне похмуро пробурчав Олівець.

Але похмурий він був тільки на вигляд, насправді він мало не стрибав від радості, бо дуже скучив. І нічого в нього до ладу не виходило.

Тут друзі бадьоро взялися за справу і швидко накидали новий малюнок: вони намалювали стіл, а за столом сиділи хлопчик і дівчинка і читали книжку, і обоє весело посміхалися, мабуть, тому, що книжка була дуже цікава, і ще, мабуть, тому, що ніхто їм не кричав:

“Наречений і наречена!”