Два цапки

Два цапки паслися біля струмка.

– Агей, друже, переходь до мене та пограймося, – гукнув один.

– Ні, ти до мене переходь,– одказав другий.

– Гаразд, я йду до тебе,– погодився перший.

– Ні, тепер я до тебе йду,– заперечив другий, і рушили назустріч один одному.

Зійшлися вони посередині кладки. А кладка та була вузесенька, розминутися ніде.

– Ти повертайся назад, а я перейду,– сказав один цапок.

– Ні, повертайся ти, а перейду я,– не погодився другий.

Отож нікотрий не хотів поступитися.

– Не послухаєш мене, я покажу тобі, де раки зимують! – погрозив один.

– Ану-ну, покажи! – затявся на своєму другий.

Розсердилися цапки, поставали на задні ноги, буцнулися лобами і обидва шубовснули в воду.

Вода була глибока та прудка, і наші цапки мокрі, виморені й захекані ледве повилазили на берег.