Дві сестри

Жили-були дві сестри. Одну звали Міна, другу – Віна. Їхня мати давно померла, і їх взяла до себе тітка.

Старша з сестер — Міна — була дівчиною різкою і грубою, завжди чимось незадоволеною. А молодша — Віна — доброю та чуйною.

Каже якось Віна старшій сестрі:

— Сестричко, ми вже давно не бачилися зі своїм батьком, та й із братом з невісткою. Вони зараз багато працюють у полі , напевно, дуже втомлюються. Давай підемо до них та допоможемо зібрати врожай.

— Правильно, моя розумниця, — похвалила її тітка. — Ідіть, діти, до батька та допоможіть йому зібрати врожай.

— Ні! — випалила Міна. — Нікуди я не піду в таку спеку. Нехай до старого йде Віна, вона любить робити добро, от і стане за це царівною у своєму майбутньому житті, — додала вона з усмішкою.

Віна поплакала трохи від образи, потім зав’язала в хустку шматок хліба та трохи овочів і пішла до батька.

Ішла вона, йшла, дивиться — на дорогі росте дика слива.

— Мила дівчино,— звернулося до неї дерево,— у тебе, я бачу, добре серце. — Витягни з моїх гілок колючки, вони мені завдають болю та відпочинь трохи в моїй тіні.

— Ой, які на тобі гострі колючки! — вигукнула Віна і почала їх зривати, поколовши руки до крові.

Потім трохи відпочила в тіні дерева і пішла далі. Дивиться — піч, а в ній ледь-ледь жевріє вогонь. Побачив її вогонь і почав благати:

— Віно, Віно, вимети попіл з печі. Мені так хочеться розгорітися, щоб швидше зварився так. Скоро з поля прийдуть господині, а вони такі голодні.

— Добре, добре, ​​— відповіла дівчина з усмішкою, — зараз зроблю. Але скажи своїм господиням, щоб вони не забували про тебе, попіл може тебе зовсім загасити, і обід не буде готовий до їхнього приходу. А вони дорікатимуть тобі.

Трохи далі вона побачила великий фікус.

— О добра Віно! — звернувся він до неї. — Прошу тебе, підв’яжи гілку, що відламали мавпи, бо я засохну.

Віна зглянулася на фікус, відірвала смужку від своєї хустки і підв’язала відламану гілку.

Іде далі, дивиться — біжить струмок.

— Підійди до мене, добра дівчино, — пробурмотів струмок. — Бачиш, бруд та листя майже забили моє русло. Почисти, будь ласка, мене від них, тоді люди та звірі зможуть пити чисту воду.

— Так, так, – погодилася Віна, — чиста вода потрібна всім. — І добре почистила струмок.

Вода в ньому засяяла і весело побігла далі.

Під вечір Віна нарешті дісталася до хатини батька. Зрадів старий доньці, а вона приготувала йому смачну вечерю.

Наступного дня Віна допомогла батькові в полі, а коли зібралася додому, задоволений батько подарував їй буйвола, прядку, кілька мідних посудин та трохи зерна нового врожаю. Зраділа Віна цим подарункам, зрозумівши, що це буде гарне посаг на її весілля. Поїхала вона додому і, переїжджаючи через струмок, побачила, що в ньому полощеться шматок яскравого шовку.

— Віно, голубонько, — зупинив її струмок, — візьми собі цей шовк. Його забула дівчина, що тут купалася, і я приберіг його для тебе.

Подякувала Віна струмку за подарунок, повісила шовк на спину буйвола, щоб він висох, і пішла далі.

А ось і її друг фікус. Дивиться — а на гілці, яку вона підв’язала, висить, виблискуює перлинне намисто.

— Мила і славна Віна, — прошелестіло листя фікуса, — візьми собі ці перли. Ми зняли його з тюрбана царевича, що нещодавно тут проїжджав і зберегли їх для тебе.

Щаслива дівчина взяла намисто з перлів, одягла собі на шию і пішла далі.

От і вогонь у печі, та такий сильний, яскравий. А на сковорідці, що на ньому лежить такий чудовий солодкий торт.

— Віно, я так вдячний тобі за допомогу. Візьми цей торт, покуштуй сама і почастуй сестру. Я спеціально залишив його до твого приходу.

Віна взяла торт, розділила його на дві частини, одну відклала для сестри, а іншу з’їла сама, подякувала вогню і пішла далі.

Ще здалеку вона побачила сливу, та так щедро вкриту золотистими плодами, що навіть листя не було видно.

— Віно, Віно! — зраділо дерево. — Всі ці сливи тобі, добра душа. Дякую, що ти позбавила мене колючок.

Дівчина зірвала слив, поїла сама та набрала для сестри.

Ось, нарешті, і рідний будинок. Назустріч вийшла Міна і розкрила рота з подиву: поряд з Віною стоїть буйвол, навантажений мідними посудинами і прядкою, а в подолі  у сестри повно соковитих слив і шматок смачного торта.

— Звідки все це в тебе? — спитала старша сестра із заздрістю.

— Це мені подарував батько, — відповіла Віна.

—Ні, цього не може бути. Ти напевно це все десь вкрала. Завтра піду до батька і все йому розповім, нехай він назавжди вижене тебе з дому! – Закричала Міна.

Наступного дня вона попрямувала до батька, з таємною надією отримати ще щедріші подарунки.

Підійшла до сливи і чує:

— Доброго дня, люба сестро! На мені залишилося ще кілька колючок, прошу тебе, відламай їх.

Міна зарозуміло відвернулася від дерева.

— За той час, поки я займатимусь твоїми колючками, я пройду вже півдороги. Краще попроси про це верблюда.

— Але ж він може з’їсти всі сливи, — зауважило дерево.

— Ну і що, мені яке до того діло? — насмішкувато відповіла Міна і поспішила далі.

Незабаром вона побачила вогонь у печі.

— Дівчино, дівчино, прибери попіл, він майже погасив мене, — попросив вогонь.

— Скажи про це своїм господиням, хай вони витрусять з-під тебе попіл. А я не хочу бруднити свій одяг.

Побігла вона далі, дивиться— росте фікус.

— Люба сестрице, допоможи мені. Днями одна дівчина прив’язала гілку, що зламали мавпи, та ось вітер знову обломив її. Прив’яжи міцніше.

— Не можу, — відповіла Міна. — Мені ніколи, я поспішаю. Та й взагалі, чому я маю про тебе піклуватися? — І повернулася спиною до фікуса.

Ось і струмок.

— Нещодавно мене почистили від бруду та листя, — сказав він Міні. — А сьогодні хлопці накидали каміння. Допоможи мені, очисти моє русло, я маю напоїти селянські поля.

— У кожного свої справи, — гордо відповіла Міна. — Наступного разу, коли діти почнуть кидати в тебе каміння, візьми та втопи їх.

Ось так, ніде особливо не затримуючись, дісталася вона батька.

— Ага, ось і ти сюди заявилася! — закричав її брат, що мешкав зі своєю дружиною у батька.

— Навіщо ви сюди ходите та ходите?! — почала братова дружина. — Вчора тут була Віна і прихопила із собою майже половину нашого майна. Та ще й буйвола повела з собою.

А сьогодні ти напевно випросиш у старого ще щось.

— Так ні ж! Це злодійка Віна потягла у вас усе, про що ви кажете, — відповіла хитра Міна. — А я не збираюся красти.

— Іди, іди звідси, доки не прийшов старий дурень. Ми вже й так передали тітці ваш посаг. Але на тобі все одно ніхто не одружиться через твій поганий характер.

Так нічого і не домігшись, Міна змушена була повернутися назад.

— Ось я поскаржуся на вас! – Кричала вона. — Вигнати доньку з рідного дому!

Стало вже темніти, коли вона рушила назад. Ось і сяючий у сутінках струмок. Дивиться — а у воді полощиться шматок шовку, навіть кращий за те, що принесла Віна. Зайшла вона у воду, намагаючись його дістати, та не втрималася, впала і мало не потонула. Мокра до нитки, вона ледь-ледь вибралася на берег і в темряві пішла далі.

«Що це висить на фікусі, чи не перлове намисто?» – подумала вона, підходячи ближче. І тільки потяглася до нього, як гілка впала їй на голову і сильно вдарила. І жодного намисто на ній не було.

Стало холодно, і Міна змерзла. Дивиться, вогнище горить біля дороги, а на ньому господиня пече пироги.

— Тітонько, тітонько! Я така голодна, дай мені пиріжок, він так смачно пахне, — попросила Міна.

— Ні! Вогонь поскаржився мені, що ти не захотіла почистити його від золи, коли він майже згасав. Іди, йди геть і проси пирога у когось іншого.

Стало зовсім темно. Ось і сливове дерево, а на ньому ледь помітно видніються сливи. Міна потяглася за ними, поколола об колючки руки, та так і не змогла нічого дістати. Одна сливка впала на землю, та хіба можна її знайти у темряві?

Голодна, втомлена, ледве тягнучи ноги, вона дісталася додому. Віна жахнулася від її вигляду, поклала в ліжко, помила ноги і принесла їй кислого молока з великим шматком пирога.

—  Так, – пробурмотіла Міна, трохи відігрівшись, — мабуть, я була не права. Ти справді не злодійка.