Футбол

Ішли змагання футболеві.
На кожнім леві і нелеві
Лисніла шкура, від снаги,
А люду – повні береги!
І був там Стець, була Орися,
І був захоплений Юрко,
А біля них в’юном крутився
На куцім ретязі Сірко.

Немає гіршої недолі
Коли нема, Сіркові волі
Якраз тоді, як хтось біжить.
Тоді він рветься і дрижить,
Бо дуже хоче доганяти
І ногавиці з тіла зняти,
Чи їх пірвати на шматки,
Чи покусати за литки.

І впав Сірко у буйний шал!
Шарпнув припін, урвав сталевий
І скочив миттю в гущу левів
І замішався в їх кагал.

А м’яч упав і покотився,
За ним завзятий лев пустився,
За левом пес, немов стріла,
І здер холошу до-гола!
І стався стид, і стався сором,
І закричали люди «Гол!»,
І реготалися собором
Малі, старі і весь футбол.

А наш Сірко, без міри гордий,
Не випускав трофея з морди,
А бігав з ним поміж людей,
Щоб кожний бачив той трофей!
Та з дня того вже більш ніколи
Сірка не брали на футболи.