Гора Араят
Раніше гора Араят височіла біля селища Кандаба, а не там, де вона тепер. Вже тоді це була гарна гора, що поросла густим лісом. Люди жили біля її підніжжя, в тіні дерев, які росли її схилах. Іноді вони бачили Каргона, покровителя гори Араят, коли той прогулювався на заході сонця. Його сива борода і волосся блищали в променях вранішнього сонця як срібло.
Мешканці Кандаби весь час рубали ліс і продавали його. Ліс у них охоче купували для будівництва будинків, і завдяки цій торгівлі мешканці Кандаби швидко багатіли.
Для того, щоб виросло дерево, потрібні роки. Кандабці хоч і знали це, не садили нових дерев на місці зрубаних. Вони думали тільки про те, як би швидше розбагатіти, і забули про свій святий обов’язок перед матір’ю-природою.
Дуже сумував Каргон, покровитель гори Араят, дивлячись на пні від зрубаних дерев. Люди ж тільки сміялися з Каргона.
— Дерево нічого не варте, коли стирчить на горі, — говорили вони. – Краще зрубати його і продати, тоді у нас буде на що купити смачну їжу, гарний одяг та прикраси.
Якось уночі вибухнула гроза. Над горою Араят темряву розірвала блискавка, і при світлі блискавки люди побачили Каргона. Тільки тепер це був не сивобородий старець, а високий, могутній юнак. Він стояв, закинувши голову і простягнувши до неба руки. Оглушливо загримів грім, ринув дощ. Люди злякалися і поховалися у свої хатини. І ще страшніше стало їм, коли раптом затряслася земля і їхні будинки захиталися.
Настав сонячний ранок. Повітря було чисте, на небі ні хмаринки, але як же здивувалися жителі Кандаби, коли побачили, що гори Араят немає! На місці, де вона стояла, розкинулось болото.
Але ще більше здивувалися мешканці сусідньої місцевості – вони побачили гору Араят на своїй рівнині. Вони дуже зраділи, бо знали: багатство гори Араят дорожче за золото. І вони почали садити, вирощувати та берегти дерева на горі.
Каргон досі живе на горі Араят. Іноді люди та діти бачать, як він гуляє нею перед заходом сонця. Але тепер його обличчя спокійне, і він завжди посміхається.
Джерело:
“Сказки и мифы народов Филиппин”
Переклад з англійської і тагальської – Р. Л. Рибкіна
Видавництво: “Наука”
1975 р.