Гордий цар

Жив собі цар, та такий гордий, такий гордий, що не приведи Господи! Хто б йому що не радив, щоб не казав — нікого не слухав, а робив усе, що тільки йому на думку спадало — і ніхто йому перечити не смів!

Засумували всі міністри та бояри, засумував і люд увесь .

Раз пішов цар до церкви. Слухає — пан-отець читає Святе Письмо . . .

Якесь там слово цареві не сподобалось. Після Служби Божої пішов цар додому і звелів пан-отця привести. Приходить пан-отець .

— Як ти смів читати таке й таке місце? — Як же не читати, — каже, — коли написано?

— То що, що написано? Щоб ти це місце замазав і більше читати не смів!

— Не я, світлий царю, писав ці слова, — каже пан-отець, — не мені їх і замазувати .

— Як ти смієш перечити? Я цар — ти повинен мене слухати!

— В усьому, — каже пан-отець — буду слухати, а в церковнім ділі Бог постановив, і людям не змінити!

— Як то не змінити? — крикну в цар. — Коли хочу змінити, то й зміню! Щоб ти мені зараз викинув ці слова і щоб ніколи не читав їх у церкві!

— Не смію, — каже, — не моя воля!

— Я тобі наказую!

— Не смію!

— Даю тобі три дні подумати, а на четвертий день, увечері, з’явишся у мене і, якщо по-моєму не зробиш, не носити тобі голови на плечах!

Пан-отець низенько вклонився і пішов додому. Ось уже третій день кінчається, а пан-отець і сам не знає, що робити. Умерти за вір у не страшно, та жінка, діти маленькі . . .

Ходить та й плаче .. .

Горе! Ліг спати, та не спиться. Над ранком заснув і бачить уві сні — стоїть у головах янгол та й каже : — Не бійся нічого: Бог мене послав на землю боронити тебе!

Встав пан-отець уранці радий, наче на світ народився, і помолився щиро Богу .

Прокидається цар уранці та й гукає, щоб скоріше мисливці зібрались — на полювання поїде. Полюють вони в лісі. Коли бачить цар: олень вискочив із-за куща. Цар — за ним. Женеться — олень не втече, цар не дожене. Розпалився цар, погнав коня : ось-ось дожене . . .

Коли це річка на дорозі. Олень — у воду, цар одежу скинув та й собі в воду. Плавати умів добре, думав — дожене. От-от уже за роги вхопить. Доплив олень до берега і цар разом з ним. Та тільки хотів його за роги — аж оленя й не стало .. .

Бо то був янгол! Цар здивувався — роздивляється сюди-туди, де то олень подівся? Коли бачить: на тім боці хтось убирається в його одежу. Сідає на коня й рушає .

Цар подумав, що то злодій який або що: а то був той самий янгол. Прийняв на себе подобу царя, наздогнав мисливців та й поїхав з ними додому.

А цар зостався голий у лісі.

Коли дивиться цар — аж далеко десь дим піднімається над лісом, і неначе хмара стає по чистому небі. Він подумав :

— То, мабуть, мисливці багаття палять .

Пішов туди, на той дим. Приходить — аж то цегельня. Робітники повиходили — дивляться: що воно за чоловік голий? А він у кущах ноги покалічив , тіло подряпав . . .

Люди змилувались над ним — дали йому стару обдерту свитину, винесли хліба та огірків . Питають:

— Скажи, чоловіче, хто ти такий ?

— Дайте, — каже, — наїмся, а то їсти дуже хочу.

Може він зроду не їв нічого з таким смаком, як той хліб черствий та огірки. От, як наївся, той каже : — Я цар ваш! Як дістанусь у столицю, то вас нагороджу .

— Ах ти ледащо! Щоб то старець якийсь та смів себе царем величати! Подивися на нього! Ще винагороджувати хоче!

— Ви, — каже цар, — не смійте мене лаяти, бо звелю вам голови повідрубувати!

— Хто? Ти! — та давай його бити.

Били, били та й прогнали . Пішов цар по лісі блукати. Іде та йд е — аж бачить знову: дим піднімається над лісом. Він знову подумав, що то мисливці, та й пішов до них. Аж під вечір приходить до другої цегельні. Там робітники над ним змилувались, нагодували, напоїли, дали стареньку одежу, бо й самі бідні були. Вони думали, що то так собі бідний чоловік. А він, як наївся та одягся, той каже: — Я цар ваш!

Почали робітники з нього сміятися, і він знову посварився з людьми. І знову побили його добре тай прогнали. Пішов цар у ліс. Аж уже й ніч. От приліг він під деревом тай переночував, а вранці встав і поплівся, куди очі глядять. Приходить у третю цегельню, але вже не признається, що він цар . Отут його робітники нагодували та, побачивши, що в нього босі, покалічені ноги, змилувались і дали старенькі чоботи. Він їх питає:

— Чи не знаєте, куди шлях у столицю? Вони йому розказали. От пішов він тою дорогою, якою йому показано. Іде та йде, приходить у якесь містечко. Аж ось перестріває його на дорозі становий:

— Стій! — кричить.

Він став.

— Пашпорт є?

— Ні, нема.

— Як же ти без пашпорта ходиш? Ти блудяга якийсь! Візьміть його! — крикнув до соцьких.

Де не взялись соцькі, вхопили царя тай посадили в холодну. Через кілька дні в питаються:

— А ти звідки ? Він і каже: з такої й такої, каже, столиці.

Тоді його скували разом із злодіями тай повели. От привели його у столицю тай знову садовлять у тюрму. Через якийсь час приходить старший і розпитується: хто за що сидить. От і цар розказав йому всю правду:

— Був я царем, та таке й таке приключилося зі мною . . .

Тут на нього всі дивляться, що він зовсім не схожий на царя. А він, звісно, за довгий час змарнів, борода відросла . . . Куди там — зовсім не схожий .. .

А він таки запирається, що цар. Як у же його не розпитували — цар та й годі! От і вирішили всі, що він божевільний, і вигнали з тюрми.

— Навіщо, — кажуть, — дурного будемо держати, тільки хліб царськи й переводить.

І як його випустили, то він став бідувати, так бідувати, що Господи!

***

А янгол, зробившись царем, поїхав з мисливцями додому. Приїхав. Ніхто нічого й не догадується, що то не цар, а янгол. Коли ввечері приходить до нього пан-отець та й каже:

— Воля твоя, царю, голову мою стяти: не пристану я на те, що б викинути й слово з Святого Письма!

А цар йому: — Ну й слава Богу! Тепер я знаю, що в моїм царстві є такий священик, що міцно стоїть за слово Боже. Роблю тебе найстаршим архиєреєм.

Пан-отець подякував, уклонився до землі тай пішов собі, дивуючись: що це таке, що з гордого царя та зробився такий тихий та справедливий? От і всі, всі дивуються, що таке з царем сталося : таки й зробився тихий та поважний, на полювання не їздить, а все ходить, розпитується : де яка неправда, чи яка кому кривда, чи що; на все сам увагу звертає. Скрізь суд справедливий судить, суддів справедливих призначає. Як перше народ сумував, так тепер радіє . І податки невеликі і суд справедливий.

А цар той — так бідує, так бідує!

Коли за три роки приходить царський наказ, щоб на такий той такий день усі сходилися до царя обідати: і багаті і вбогі, і пани й мужики.
І посходились усі, прийшов і той цар нещасливий. А на царськім дворі такого, такого столів понакривано, що Господи!

От сідають усі за столи, п’ють, їдять, а сам цар – янгол з міністрами усякі напитки та наїдки розносить, кожного сам припрошує; а тому цареві нещасному удвоє проти інших накладає та наливає.
Усіх нагодували й напоїли, а далі цар-янгол почав розпитувати людей, чи нема кому якої кривди та образи. А як стали вже люди розходитися, вийшов на браму з мішком грошей і всім дав по гривні, а тому цареві нещасному — аж три.

За три роки знову впорядив цар-янгол обід і знов у скликв усі х людей . От нагодував, напоїв, розпитався, подарував усім по гривні, а тому цареві нещасному знову дав аж три гривні.

За три роки ще раз впорядив цар-янгол обід для всіх: і багатих і вбогих, і панів і мужиків.
Посходились люди, понаїдались, понапивались, подякували, стали розходитись. Той цар нещасний і собі хотів іти, так цар-янгол його зупинив. Повів до себе в палати тай каже:

— Це тобі Бог присудив, щоб ти дев’ять літ покутував свою гордість, а мене послав, щоб я навчив тебе, як повинен цар людей жалувати. Ну, тепер ти, бідуючи та тиняючись по світі, набрався трохи розуму, — то гляди, щоб добре народом правив! Бо з цього часу ти будеш знову царем, а я полечу до Бога на небо.

Так це кажучи, звелів йому вмитися й поголитися, — бо борода у нього виросла, наче в пасічника, — дав йому царську одежу, а далі й каже:

— Іди тепер — там у покоях сидить царська чесна рада . Іди, там тебе ніхто не пізнає, що ти той самий, що старцем тинявся. Нехай тобі Бог поможе у всім добрім!

Та як сказав це, той не стало його, тільки одежа лишилася. От цар насамперед помолився щиро Богу, а тоді й пішов на раду. Від тої пори правив він народом так, як його янгол навчив .