Гостини

Це сталося давним-давно. У далекій і незвичній країні Ладії, де жили в мирі й злагоді чарівні чотири Пори Року, якось несподівано посварилися золотава Осінь і білосніжна Зима. І так, що навіть перестали спілкуватися між собою. А все через онуку бабусі Зими Снігуроньку. Змалку мала вона досить гарну звичку гостювати у своїх родичів. Та чомусь найбільше їй подобалося відвідувати тітоньку Осінь.

Одного разу вона зовсім забула, що настав час повертатися до Снігового краю. Місяць подорожувала вона вересовими стежками, радіючи різнобарв`ю квітів у краях Вересня. Місяць милувалася жовто-багряними садами Жовтня. А в Листопада Снігуронька раптом прихворіла. Примчала на льодових санях Зима до нього.
«Так і знала, – сердито заявила вона. – Завжди з цим Листопадом морока». Проте, як не настоювала Зима, мудрий і поважний старший син Осені не відпускав онучку. «Хай спочатку запашним медком підкріпиться».

Повернулася ні з чим бабуся Зима додому. Нічого не змогла відповісти мамі Снігуроньки, доньці Віхолі, яка, розсердившись, стрімголов помчала у володіння Осені. І так розгулялася, що й не вгледіла, як засипала по самі віконця оселю Жовтня.

«Усі мої жовто-багряні дерева обморозила, – обурився він, – краще б веселилася на подвір`ї брата Листопада, де вже й не березах немає листочків».

Ху-у-га!.. Продовжувала розбишакувати Віхола. Довідався зрештою про витівки Віхоли тамтешній принц Новий Рік. Він був добрим і мав гарну традицію: в один і той же день запрошувати на святковий бал у свої сріблясто-льодові хороми увесь люд Ладії. Сюди залюбки збиралися далекі й близькі родичі, друзі, гості з інших країн. А ще повелося, що розпочинали той бал сини Зими та Мороза: Грудень, Січень і Лютий. Вони завжди прикрашали святкову залу дивними узорами, химерними льодовими фігурами, а чарівна внучка Зими й Мороза – Снігуронька – мережила все довкола фантастичними сніжинками.

…Зрозумів принц Новий Рік, що бал може й не відбутися і наказав негайно доставити Снігуроньку. Але ніхто не зміг цього зробити. Тоді взявся за це сам Дід Мороз. Посперечавшись трохи з Листопадом, всадовив Снігуроньку в свої сани та й привіз її на бал. Засяяли тоді святковими вогнями хороми Нового Року, замережило все довкола сріблясто-дивацькими сніжинками.

На радощах Дід Мороз, одягнув нову червону шапку і вдарив сріблястим посохом об льодову підлогу, а потім, взявши Снігуроньку за руку, заходився роздавати всім усілякі подарунки. З того часу така новація назавжди прижилася в тій чудернацькій країні.

Були на тому святі також Зима та Осінь зі своїми синами Вереснем, Жовтнем і Листопадом. Правда, й до сьогодні Віхола все ж іноді стиха вкриває біленьким сніжком подвір`я Жовтня, а на обійсті Листопада завжди відбувається щось дивне: відвідують його по черзі і Сонце, і Дощ, і Віхола та Мороз. Проте Зима так і не змогла пробачити Осінь. Ще й досі, буває, сперечаються вони між собою на тому Листопадовому обійсті…