Яблуко

Стояла пізня осінь. З дерев давно облетіло листя, і тільки на верхівці дикої яблуні ще висіло одне-єдине яблуко.

Цієї осені біг лісом Заєць і побачив яблуко.

Але як його дістати? Яблуко високо висить – не дострибнеш!

— Крра-крра!

Дивиться Заєць — на ялинці сидить Ворона і сміється.

— Гей, Вороно! — гукнув Заєць. — Зірви мені яблуко!

Ворона перелетіла з ялинки на яблуню та зірвала яблуко. Тільки в дзьобі його не втримала — впало воно вниз.

— Дякую тобі, Вороно! — сказав Заєць і хотів був підняти яблуко, а воно, як живе, раптом зашипіло… і побігло.

Що таке?

Злякався Заєць, потім зрозумів: яблуко впало прямо на Їжака, який, згорнувшись клубочком, спав під яблунею. Їжак спросоння схопився і кинувся тікати, а яблуко на колючки начепилося.

— Стій, стій! – кричить Заєць. — Куди моє яблуко потягнув?

Зупинився Їжачок і каже:

— Це моє яблуко. Воно впало, а я його впіймав.

Заєць підскочив до Їжака:

— Зараз же віддай моє яблуко! Я знайшов його!

До них Ворона підлетіла.

— Даремно сперечаєтеся, — каже, — це моє яблуко, я його собі зірвала.

Ніхто один з одним погодитись не може, кожен кричить:

— Моє яблуко!

Крик, галас на весь ліс. І вже бійка починається: Ворона Їжачка в ніс клюнула, Їжак Зайця голками вколов, а Заєць Ворону ногою вдарив…

Тут Ведмідь з’явився. Та як гаркне:

— Що таке? Що за гамір?

Всі до нього:

— Ти, Михайле Івановичу, у лісі найбільший, найрозумніший. Розсуди нас за справедливістю. Кому це яблуко присудиш, то так тому й бути.

І розповіли Ведмедеві все, як було.

Ведмідь подумав, подумав, почухав за вухом і запитав:

— Хто знайшов яблуко?

— Я! – сказав Заєць.

— А хто зірвав яблуко?

— Як р-раз я! – каркнула Ворона.

—  Добре. А хто його впіймав?

— Я спіймав! — пискнув Їжак.

— Ось що, — розсудив Ведмідь, — усі ви маєте рацію, і тому кожен із вас має яблуко отримати…

— Але ж тут тільки одне яблуко! – сказали Їжак, Заєць і Ворона.

— Розділіть це яблуко на рівні частини, і нехай кожен візьме собі по шматочку.

І всі хором вигукнули:

— Як ми раніше не здогадалися!

Їжачок взяв яблуко і поділив його на чотири частини.

Один шматочок дав Зайцеві:

— Це тобі, Зайцю, — ти першим побачив яблуко.

Другий шматочок Вороні віддав:

— Це тобі, Вороно, – ти яблуко зірвала.

Третій шматочок Їжачок собі в рот поклав:

— Це мені, бо я впіймав яблуко.

Четвертий шматочок Їжачок Ведмедеві на лапу поклав:

— А це тобі, Михайле Івановичу…

— Мені за що? – здивувався Ведмідь.

— А за те, що ти нас усіх помирив і розуму навчив!

І кожен з’їв свій шматочок яблука, і всі були задоволені, бо Ведмідь розсудив справедливо, нікого не скривдив.