Яблуко, що говорить

Жив-був маленький черв’ячок. І все у нього було б добре, от тільки птахи його весь час лякали. Вони полювали на нього, хотіли з’їсти, черв’ячок ледь встигав втекти.

«Раз втечу, два втечу, а на третій з’їдять!» – міркував черв’ячок. – «Треба щось робити».

Вирішив черв’ячок птахів налякати, щоб вони його самі боялися. Та як це зробити, коли він такий маленький, а вони такі великі? Черв’ячок знов подумав, поповз по стовбуру дерева і заліз у велике яблуко, що росло на гілці. «Заодно і пообідаю», – подумав черв’ячок і став чекати птахів.

Незабаром на гілку всілася велика ворона.

– Привіт, вороно, – сказав черв’ячок, сидячи в яблуці.

– Хто тут? – злякалася ворона.

– Ти що, не бачиш? Це ж я – яблуко, – відповів черв’ячок. Звісно, ворона не бачила черв’ячка, лише чула.

– А хіба яблука вміють розмовляти, – запитала ворона. Насправді, вона дуже злякалася і хотіла полетіти звідси, але крила її не слухалися.

– Звичайно, яблука не розмовляють. Я єдине яблуко, що говорить, – відповів черв’ячок. Я чарівне яблуко. А скажи, вороно, чи не бачила ти тут малого черв’ячка?

– Ні, не бачила, – відповіла ворона. – Якби побачила, то з’їла б.

– Ну, як побачиш, то не чіпай.

– Чому?

– Тому що це не звичайний черв’ячок, а теж чарівний. Хто його з’їсть, перетвориться на крокодила, – пояснив черв’ячок, ховаючись у яблуці. Насправді, він зовсім не був чарівним, просто вигадав це, щоб налякати ворону.

Ворона ще більше злякалася, навіть каркнути нічого не змогла. Нарешті зрушила з місця та полетіла подалі від цього дивного яблука.

– Лети, лети, – кричав черв’ячок їй слідом. – І пам’ятай: не чіпай цього черв’ячка, і іншим птахам скажи. Ну, хіба що хтось захоче перетворитися на крокодила.

Вороні не хотілося ставати крокодилом. Їй також не хотілося, щоб хтось з інших птахів перетворився на крокодила, бо як потім з ним жити? Тому вона полетіла та розповіла усім птахам про яблуко, що говорить.

З того часу хробака ніхто не чіпав. Всі птахи його боялися та обходили стороною. Ось так маленький черв’ячок зміг перемогти великих птахів. Це сталося тому, що він не скорився, а проявив кмітливість та сміливість.