Як бегемотик слонів рахував

Бегемотик Боня, що жив у зоопарку, цього вечора ніяк не міг заснути. Він довго крутився на своєму місці, закривав та відкривав очі, та сон не приходив до нього. Аж ось Боня згадав: кажуть, щоб швидше заснути, треба порахувати слоненят.

«От і добре», – подумав бегемотик. Пощастило, що сусідом Боні у зоопарку був слон Бінго. Їхні вольєри були поруч, і вони легко могли бачити один одного.

Слон Бінго також не спав. Він ходив туди-сюди, а тому Боня покликав його.

– Бінго, я не можу заснути. Можна я тебе порахую? – запитав бегемотик у слона.

– Ну, звісно, рахуй, – відповів слон.

– Один, – підрахував бегемотик Боня, закривши очі і сподіваючись, що сон ось-ось прийде. Та сон знов не йшов.

– Мабуть, мене одного мало для твого підрахунку, – сказав слон.

Бегемотик Боня дуже засмутився. В зоопарку більше не було слонів, окрім Бінго, і йому більше не було кого рахувати. Бінго було шкода свого сусіда, і він вигадав, як йому допомогти.

– А давай порахуємо інших слонів – моїх родичів, яких немає поруч зі мною в зоопарку, але які завжди є в моєму серці! – запропонував Бінго.

Бегемотику сподобалася ця ідея, і вони разом з Бінго почали рахувати:

– Один – це я, – сказав слон. – Два – це мій братик Боба, що живе у зоопарку сусіднього міста. Три – це мій друг слон з африканського лісу. Чотири – це слоненятко Бембі, що працює в нашому цирку. П’ять – це мій дядько, слон Джек. Шість …

Не встиг Бінго порахувати шостого слона, як помітив, що бегемотик Боня міцно спить. Слоник і сам пішов спати.

На ранок Боня, що добре відпочив за ніч, дуже дякував своєму сусідові Бінго за допомогу.

– Давай подякуємо і моїм друзям та родичам – слонам, – запропонував Бінго. – Недарма кажуть, що ті, кого ми любимо, можуть допомагати та підтримувати нас навіть тоді, коли їх немає поруч.