Як хлопець виграв у пана гроші

Прийшов хлопець-сирота до пана проситися, щоб на роботу прийняв. А панисько сміється, хитрує. Витягнув з кишені жменю грошей, поклав на стіл та й каже:

— Збрешеш так, щоб я повірив — гроші твої…

— Добре, пане… Як я народився, батька ще не було на світі. Йду в ліс, сокиру за попругу, переходжу брід, в лісі чую: стугонить земля. Дивлюся — а то ведмідь і чміль б’ються. Правда ж, пане?

— Правда.

— Роздер ведмідь чмеля, з’їв та й пішов. А кусок воску з-під чмеля залишився, от я й зліпив собі коня. Зліпив — кінь пасеться… Правда ж, пане?

— Правда.

— Сів я на того коня, їду… Чую, щось кінь легко пішов. Оглядаюсь, а моя сокирчина відчепилася та й одрубала коневі спину, а я на переді сиджу… Правда ж, пане?

— Правда.

— Вертаюсь я, знаходжу задню частину коня, зрубав верболоза, зашпилив коня, їду далі. Правда, пане?

— Правда.

— Іду я, аж чую: не може кінь йти. Що таке? Оглядаюсь, а верболіз виріс аж до неба. Схопився я за гілку, поліз до неба. Виліз, ходжу по небі… А там ваш батько і мій у піску сидять, граються. Правда ж, пане?

— Правда.

— Мій батько захотів покататися, осідлав вашого батька і їде… Правда ж, пане?

— Неправда.

— Мої гроші, пане…