Як Крістоффер із Драгсхольму троля перехитрував

На острові Зеландія посеред Драгсхольмського лісу стояла висока гора. Жив у тій горі старий троль, який наводив страх на всю округу. Вдень обходили люди це місце стороною, а в сутінках і зовсім носа туди не показували. Правда, іноді випадала якомусь мандрівнику потреба їхати повз тролеву гору. Тоді він плював тричі через плече і кидав у бік гори жменю солі. Кажуть у народі, що немає сильнішого засобу від нечистої сили, ніж сіль. Тільки й вона, мабуть, не завжди допомагала, бо багато народу занапастив троль у тому лісі.

Чимало років лютував він, а все ж і йому кінець прийшов. І здолав його розумом та кмітливістю селянський хлопець, син бідної вдови.

Ось як це сталося.

Звали хлопця Крістоффер, і жив він з матір’ю в маленькому будиночку, на узліссі, неподалік тролевої гори. Бідно вони жили, усього багатства було в них, що худа корівка, та й тій сіна не вистачало. Цілими днями, жав Крістоффер траву серпом, щоб запасти худобі сіна на зиму. А влітку виганяв корову на галявину пастись. Тільки мало було трави на тій галявині. Пощипає корова то тут, то там, а живіт у неї все одно порожній. Скільки разів хотів Крістоффер погнати корову подалі в ліс , та вдова не пускала. Боялася вона, як би троль і хлопця, і худобу не занапастив.

Ось раз не послухався Крістоффер матері і забрів з коровою в лісову хащу. “Даремно мама мене тролем лякає, – подумав він. – Його мабуть тут немає і ніколи не було”.

Ішов він так годину, другу – дивиться широка галявина, а на галявині – висока гора. Трава була настільки густа і соковита, що любо-дорого подивитися. Корова одразу на траву накинулася, а Крістоффер розлігся на лужку і давай на сопілці награвати.

Раптом подув  сильний вітер, загуркотів грім, гора розступилася – і виліз з неї троль. А був він такий страшний, що й сказати не можна. Руки як колоди, борода по землі стелиться, голова в хмари впирається. Побачив троль Крістоффера та як закричить громовим голосом:

– Ти звідки прийшов?

А Крістоффер ні живий ні мертвий стоїть і слова вимовити не може. Насилу перевів дух і відповідає тролю:

– І … і … з д … д … вдома …

– А дім твій де?

– Н-н-н-а уз-з-лі-лі-с-сі…

– А сюди навіщо прийшов?

– Та ось… корову пасти…

Почув це троль і зовсім розлютився. Шипить, бурчить, пирхає, ногами тупцює, кулаками трясе.

– Бач, що надумав! – кричить він. – Корову на чужому лузі пасти! Забирай свою худобу та втікай ​​звідси поки я добрий! А попадешся ще раз – на себе нарікай. На шматки розірву! За хмари закину!

Потягнув Крістоффер корову прутиком по спині, і пустилися вони обоє навтьоки.

А як повернувся хлопець додому – стало йому соромно, що троль на нього такого страху нагнав. І надумав він троля перехитрити.

Наступного ранку зібрався він знову в ліс, попросив у матері шматок сиру і засунув його за пазуху. В лісі знайшов пташине гніздо, узяв там пташку і теж за пазуху сховав. Ось прийшов він до тролевої гори, пустив корову пастись, а сам на пагорбі розлігся і давай на сопілці грати.

Раптом подув  лісом сильний вітер, загуркотів грім, гора розступилася – і виліз з неї троль Побачив він Крістоффера і зовсім розлютився. Шипить, бурчить, пирхає, ногами тупцює, кулаками трясе.

– Знову ти тут? – кричить. – Ну, дивись в мене!

Схопив троль зі злості кам’яну брилу та так стиснув її в кулаку, що від неї тільки жменя піску залишилася.

– Ось і тебе я так само розчавлю, коли будеш сюди ходити та сон мій турбувати! – кричить він Крістоферу.

А Крістоффер і оком не моргне.

– Сильний ти, та тільки до мене тобі далеко, – каже він тролю. – Я ось як стисну камінь, то від нього мокре місце залишиться.

Нахилився він ніби за каменем, а сам сир потихеньку з-за пазухи вийняв і стиснув його рукою що було сили. Сироватка з сиру і потекла.

А троль знову кричить:

– Закину я тебе зараз за хмари, та так, що ти й на землю не повернешся!

Схопив троль камінь та як жбурне його в небо! Став Крістоффер рахувати. Дорахував до ста тридцяти двох, і камінь на землю впав.

– Ти кидати вмієш, – каже Крістофер тролю, – тільки камінь все-таки на землю впав! А тепер дивись, як я кидаю.

Нахилився хлопець начебто за каменем, а сам потихеньку пташку з-за пазухи вийняв і кинув її вгору. Злетіла пташка у небо – тільки її й бачили! А троль подумав, що це камінь. Він, як всяка нечисть, при денному світлі погано бачив. Став троль рахувати, а Крістоффер сміється:

– Не старайся. Хоч повік рахуй – не повернеться камінь на землю.

Задумався троль, очима закліпав. “Еге, – вирішив він, – а хлопець, виходить, сильніший за мене!”. І каже  Крістоферові:

– Ходімо до мене в працівники!

– Чому ж не піти? – каже Крістоффер. – Коли плату хорошу покладеш – не відмовлюся.

– Плата тобі буде п’ять талерів та сіно корові на всю зиму.

Вдарили вони по руках і домовилися, що з’явиться Крістофер до троля на заході сонця. Прийшов Крістоффер додому і розповів матері, що найнявся до троля. Сплеснула вдова руками, заплакала:

– Що ж ти, синку, накоїв! Ніби не знаєш: хто до троля потрапить, повік світла білого не побачить і до людей не повернеться!

А Крістоффер тільки посміюється:

– Нічого, матінко! Може, все обійдеться!

Зібрав він свої речі у вузлик, одягнув теплу хутряну куртку – єдину батьківську спадщину – та й пішов собі потихеньку в ліс. А троль його вже чекає.

– Ну, кажи, що робити треба? – Запитує його Крістоффер.

– Ходімо наносимо води з струмка. Кірстен сьогодні пиво варитиме.

А Кірстен господарство у троля вела. І була вона така брудна та кудлата, що страх було дивитись. Троль її молодою дівчиною від батька з матір’ю до себе на службу забрав і навіки у своїй горі ув’язнив. І хоч минуло вже з того часу триста років, залишалася Кірстен такою ж молодою, бо ті, хто біля тролів живуть, ні на один день не старіються.

Став троль по воду збиратися і притягнув з гори два величезні відра.

– От наші відра, – каже він Крістофферу. – Одне ти візьмеш, друге – я.

А Крістоффер побачив, що йому й порожнє відро не підняти, не те що з водою і каже тролю:

– Чи багато в ці відра води набереш? Давай краще весь струмок додому притягнемо!

– А це діло! – зрадів троль. – Піду пораджусь з Кірстен.

Відкинув він відра і назад побіг до гори. А потім повернувся і каже:

– Кірстен не радить весь струмок тягти. Каже, не буде куди воду подіти.

– А я за такою дрібницею не піду! – Відповідає Крістофер. – Я думав, у тебе справжнє діло для мене знайдеться!

Засунув він руки в кишені, розвернувся і пішов геть.

Соромно тут стало тролю, що немає у нього для Крістоффера відповідної роботи. Взяв він відра і поплентався до струмка сам. Приніс троль води і каже Крістоферу:

– Ходімо на болото, треба торфу для печі наносити.

Взяли вони по плетеному кошику, а в кожну – п’ять чоловік заховатися можуть. Ледве притягнув Крістоффер порожній кошик на болото. А там торфу цілі гори. Подивився на них Крістоффер і каже тролю:

– Чим так потрошки тягати, чи не краще все болото разом забрати?

– І то правда! – зрадів троль. – Збігаю, пораджусь з Кірстен.

Повернувся і каже:

– Кірстен не веліла все болото тягти. Каже, нікуди їй стільки торфу поскладати.

– Ну, тоді я і рук бруднити не стану, – відповідає Крістоффер.

І знову соромно стало тролю. Набрав він два кошики торфу і сам потягнув додому. А Крістоффер руки в кишені заклав і йде собі поруч, посвистує.

Повернулися вони додому, а тут і сонце зійшло, і троль спати ліг. Денного світла тролі не переносять, коли всі добрі люди працюють, вони сплять.

Кірстен тим часом за прядку села, а Крістоффер поряд примостився. Спати йому не хотілося – не дуже він напрацювався. Ось пряде Кірстен, а волосся її нечесане все в прядку лізе. Проведе вона рукою по обличчю, а на щоках чорні смуги залишаються. Став тут Крістоффер з неї насміхатися, а Кірстен розсердилася і каже:

– Що ти зуби скалиш? Я, було, зраділа тобі. Думала, буде з ким словом перемовитися. Тут триста років жодної людської душі не було.

– А ти б умилася та причесалася, – відповідає їй Крістоффер. – От я б і не став над тобою насміхатися.

І тут розповіла йому Кірстен, що троль вже давно до неї сватається, а вона йому сказала, що не дасть згоди, доки не вмиється і не причешеться. От і ходить вона тепер нечесана і замурзана, аби тільки за троля заміж не йти.

– Тоді доведеться тобі потерпіти, поки я з ним не впораюся, – сказав Крістоффер.

Надвечір прокинувся троль і наказує Крістоферу з ним у ліс по дрова йти.

– А сокири де? – Запитує хлопець.

– Сокири нам ні до чого, – відповідає троль, – я дерева з корінням із землі вириваю.

– І правда, так воно зручніше, – погодився Крістоффер.

Прийшли вони в ліс і стали дерева вибирати. Бачать – величезне дерево стоїть, стовбур у три обхвати.

– Ось це підійде, – каже троль. А Крістоффер сміється:

– Така собі гілочка? Ну вже ні, вибирати, то вибирати. Пішли вони далі лісом і бачать друге дерево.

А стовбур у нього такий, що й шестеро не обхоплять. Крістофер на нього і показав: “Оце візьмемо”.

– Ти, хазяїне, знизу тягни, а я тобі зверху допомагатиму, – каже він тролю.

Зрадів троль. “Ось, – думає, – славно! Відразу з двох кінців тягнути будемо. І як це я раніше до цього не додумався?”

Заліз Крістоффер на саму маківку, сів зручніше на гілку і став зірки на небі роздивлятися. А троль внизу ойкає-йойкає, сопе і стогне , ніяк дерево витягнути не може. Крістоффер на нього тільки покрикує:

– Ну, веселіше, веселіше, хазяїне! Чи сили не вистачає?

Тягне троль, бурчить, чмихає. Дерево вже й скрипить, і хитається, а не падає.

Крістоффер знову троля підбурює:

– Піднатужся, господарю! Ще трошки!

Розлютився тут троль, поплював на лапи, примірявся, та як рвоне! Дерево на землю і впало. Ледве встиг Крістоффер з нього зіскочити.

– Ну, хазяїне, з якого кінця нести будеш? – Запитує він троля. – За коріння візьмешся чи за верхівку?

– Уфф! – пихкає троль. – Стривай! Дай спершу віддихатися !

А Крістоффер дивується:

– Та ти весь мокрий, а я анітрохи не втомився!

Сидить троль на поваленому дереві, ніяк дух перевести не може. Потім відхекався і каже:

– Я за коріння візьмуся, а ти за маківку. – Йому здавалося, що так буде легше.

Крістоффер з іншого боку забіг, за листя сховався, сів на гіляку і кричить:

– Ей! Взяли, хазяїне! Понесли!

Троль і потягнув все дерево. Бурчить, пихкає, з сил вибивається.

А Крістоффер знай собі покрикує:

– Веселіше! А то до світанку не впораємося!

“Ну і хлопець! – дивується троль. – І звідки в нього стільки сили?” Під кінець не витерпів троль і проситься:

– Перепочити б трохи!

– Як знаєш, хазяїне, – відповідає Крістоффер. – Як на мене  і зовсім без відпочинку можна.

Відпочиває троль і все на працівника поглядає. А той сидить собі молодець молодцем, наче він і не працював зовсім. І затаїв троль проти нього люту злість. Не люблять нечисті, коли хтось сильнішим за них виявляється. Зібралися вони йти далі.

— Тепер я вже за маківку потягну,— каже троль.— А то тобі, ніби, легше було.

А Крістоффер забіг з іншого боку, за корінням сховався, сів на гілку і почав пісеньку насвистувати. І знову троль усе дерево сам потяг. Тягне, надривається, на кожному кроці шпортається. Насилу дістався він до своєї гори.

– Ну і робота! – Віддувається троль.

А Крістоффер відповідає:

-Робота як робота. Здоровим хлопцям, як ми з тобою, якраз під силу.

– А в мене так усі кісточки ниють. Боюся, чи я не надірвався.

Повалився троль у ліжко і заснув, як убитий.

Багато днів і ночей спав троль, а Крістоффер тим часом з Кірстен розмовляв і в роботі їй допомагав.

Нарешті прокинувся троль, виповз із гори, а в руці золоту палицю тримає.

– Давай побавимося, – каже він Крістофферу, – станемо цю палицю вгору підкидати – хто вище?

– Давай, – погодився Крістоффер. -Тільки не шкода тобі твоєї палиці?

– Як так? – дивується троль.

– Чи ти забув, як я кидаю? Запущу її в небо – а вона не повернеться!

Троль з переляку навіть пащу роззявив. Це йому у голову не прийшло! Схопив він свою палицю та й потягнув назад у печеру. А Крістоффер тому й радий. Йому тролеву палицю навіть не підняти, не те що на небо закинути!

Трохи згодом покликав троль Крістоффера до лісу горіхи збирати. Завдали вони собі за спину по кошику, пішли в ліс і залізли до густого ліщинника. Тут помітив Крістоффер недалеко від ліщини висохлий струмок, а на його дні повно-камінчиків з горіх величиною.

– Давай наввипередки збирати, – каже він тролю.

– Гаразд! – погодився троль.

Взялися вони до справи. Троль по кущах нишпорить, горіхи збирає. А Крістоффер набрав повний кошик камінців, зверху горіхами прикрив – і готово!

Здивувався троль, що Крістоффер так скоро з роботою впорався. Опустив він свій кошик на землю, стоїть, лапою втирає піт.

– Дивись, хазяїне, пташка яка гарна! – кричить Крістоффер.

– Де, де? – став троль на всі боки головою крутити, щоб пташку побачити, а Крістоффер тим часом кошики і підмінив. Собі з горіхами взяв, а тролю свій з камінчиками підсунув.

Дивився-дивився троль на всі боки, а потім і каже:

– Жодної пташки не бачу.

– Так вона давно вже полетіла! – Відповідає Крістоффер. – Ну, гаразд, хай летить. Давай краще горішків погризем.

– Давай, – погодився троль.

Сіли вони на пагорбі, кошики перед собою поставили, набрали по жмені горіхів і почали гризти. Крістоффер шкаралупу випльовує, ядерцями похрустує. А троль усі зуби обламав – ніяк йому горішка не розгризти.

– Нічого, хазяїне! – втішає Крістоффер. – Чим шкаралупа твердіша, тим горіх солодший.

Гриз троль камінчики, гриз, а під кінець розлютився та як вдарить ногою по кошику! Усі горіхи по землі розсипалися.

– Не треба мені цієї погані! – закричав троль. – Висипай і ти свої!

Витрусив Крістоффер із кошика горіхи на землю, і довелося їм із порожніми руками додому йти.

Тільки від цих кам’яних горішків розболілися у троля зуби, та так, що він світа білого не бачить. Застогнав троль, завив:

– Ой-ой-ой, як болить! Не знаєш, Крістофере,  якогось засобу від зубного болю?

– Знаю, – відповідає Крістоффер. – Тільки цей засіб це не для слабосильних.

Перелякався троль. Коли сам Крістоффер так каже, то йому, тролю, і поготів цього лікування не витерпіти. Працівник куди сильніший за нього! Тепер троль це зрозумів!

Тільки біль все не вгавала. Зовсім непереливки стало тролю, і довелося йому погодитися на лікування. Підвів тоді Крістоффер його до багаття і каже:

– Набери в рот води, засунь голову у вогонь та й тримай, доки вода не закипить.

Засунув троль морду у вогонь і всю шерсть обпалив. Кріпився він, кріпився, а потім як завиє! А Крістоффер дурником прикинувся.

– Невже не полегшало? – Запитує він троля.

– Зубам полегшало, та морду всю спалив! – кричить троль.

– Говорив я тобі, що це засіб не для слабосильних, – відповідає Крістоффер.

Не на користь пішло тролю таке лікування. Ще дужче він розхворівся і зовсім у ліжко зліг.

Лежав він багато днів і весь цей час думав, як би йому Крістоффера зі світу зжити. І надумав він хитрістю його знищити. На сили свої він більше не сподівався! Порадився він про цю справу з Кірстен і сказав їй, що хоче робітника вбити, коли той спатиме. А Кірстен відкликала Крістоффера набік і каже:

– Бережись! Троль хоче тобі сонному голову відрубати. Крістоффер тільки засміявся у відповідь:

– Що ж, хай спробує!

Взяв він глиняний горщик, надів на нього свій червоний нічний ковпак, поклав на подушку і наполовину прикрив ковдрою. Нехай думає троль, що то його голова. А сам під ліжком причаївся і захропів голосно, наче спить.  Почекав троль деякий час, узяв тихенько сокиру, підкрався до ліжка і обухом по горщику ! Горщик  і розколовся на дрібні черепки. Забурчав троль від радості і заповз у своє лігво. Тільки на заході сонця приходить до нього Крістоффе і каже:

– Ну, хазяїне, яку ти мені сьогодні роботу призначиш?

Витріщив троль очі і пащу роззяв. А Крістоффер позіхає на весь рот і потягується:

– Щось погано мені сьогодні спалося. Погань якась на голову впала. Чи, може, це мені наснилося?

З того часу троль зовсім всяку надію втратив. Зрозумів він, що цього хлопця нічим не проймеш. Позбувся троль сну та спокою, все думав, як би йому працівника подолати. А Крістоффер тим часом солодко спав, досхочу їв, та байдики бив.

І ось одного разу троль каже служниці:

— Надумав я, Кірстене, нашого працівника до смерті нагодувати, щоб черево в нього лопнуло. Треба тільки вивідати в нього, яку страву він найбільше любить.

А Кірстен побігла до Крістофера і каже:

– Троль хоче, щоб ти до смерті об’ївся. Якщо запитає він у тебе, яка страва тобі найбільше до смаку, ти кажи – каша з молоком. Він сам її без пам’яті любить, то, може, він швидше від своєї обжерливості лусне.

Через день каже троль Крістофферу:

– Надумав я, братику, бенкет горою закотити. Почастую тебе на славу! Тобі яка страва найбільше до смаку

– Каша з молоком, – каже Крістоффер.

– Ха-ха-ха! Так і я її найбільше на світі люблю! – заверещав троль. – Ось і поласуємо ми нині. Ти скільки можеш з’їсти?

– Та вже два казани здолаю, – каже Крістоффер.

Хоча троль більше одного казана каші зараз ніколи не з’їдав, але вирішив він від Крістоффера не відставати і звелів Кірстен чотири казани каші наварити.

– Дивись тільки, щоб каша не розсипчаста була, – сказав він. – Від твердої крупи живіт вздуває, може працівник і лусне швидше.

Знайшов Крістофер величезний мішок, прив’язав його попереду, а зверху батькову куртку накинув, щоб не було видно. З’явився він до троля, а той його вже біля казана з кашею чекає. Побачив троль, що Крістоффер нову куртку одягнув, і посміхається. Подумав він, що той заради частування так вирядився; хоче господаря пошанувати.

Сіли вони біля казана. Троль по один бік, а Крістоффер по другий – так, що над казаном тільки його голова стирчала. Троль кашу наминає так, що за вухами тріщить, а Крістоффер ложку до рота не доносить і кашу непомітно в мішок кидає.

– Ну, що, смачна каша? – Запитує троль.

– Смачна, солодка, та мало її. Мені б ще казанок-другий.

Налякався троль, щоб Крістоффер все один не з’їв, і ще сильніше на кашу наліг. А Крістофферу тільки того й треба. Трохи згодом відсунувся троль від казана і кинув ложку.

– Ну,  я наївся!

– Е, ні! Так не годиться! — каже Крістофер. — Я ще не наївся, тож ти, хазяїне, підтримай компанію.

Взялися вони знову за кашу і їли, поки ложки до дна не дістали. Раптом як схопився троль за живіт, як заволає не своїм голосом:

– Ой-ой, не можу більше! Об’ївся до смерті! Зараз лусну!

– Та й я, правду сказати, ситий по горло, – каже Крістоффер. – Тільки мене вже нікому не об’їсти. Я знаю засіб.

– Який засіб? – хрипить троль. – Говори швидше! Чую, смерть моя близько!

Взяв Крістофер ножа, розрізав мішок посередині, з нього вся каша і вивалилася.

– Бачиш? Я собі живіт розрізав. Зроби і ти так, а після цього їж, скільки душа забажає.

Затрясся троль від страху. Де ж це бачено, щоб живіт самому собі розпорювати?

А Крістоффер його підбадьорює:

– Ну, сміливіше, хазяїне! Їй-богу, зовсім не боляче!

А вже як легко відразу стане! – Протягнув він тролю ніж; і каже: – Ти тільки спробуй, хазяїне. Лічу до трьох: раз, два, три!

І тільки-но дорахував Крістоффер до трьох, пірнув себе троль ножем у черево і розрізав його зверху до низу. Заревів він так, що гори навколо затремтіли, упав – і дух з нього геть. А Крістоффер закричав:

– Гей, Кірстене! Іди сюди ! Наречений твій здох! Тепер ти і помитися, і причесатися можеш.

Натягали вони води і нагріли її на вогнищі. А потім підкотив Крістофер рукава і почав відмивати Кірстен. Мив він її, тер і шкрябав три дні і три ночі. А потім завернув Кірстен у десять ковдр, щоб не застудилася з незвички і поклав на ліжко відпочивати. Спершу Кірстен від холоду тремтіла, а потім помалу відійшла, зігрілася. Встала, одягла свою сукню, що від батька з матір’ю привезла, і стала такою гарною та гожою, що Крістоффер від неї очей відвести не міг.

Зібрали вони все золото, срібло та дорогоцінне каміння, що троль зберігав, і вийшли з гори. Зійшлась гора за ними, і вхід до неї відразу закрився, наче його й не було ніколи.

Ішли вони, йшли лісом і прийшли до хатини, де матінка Крістоффера жила. Дивляться – а будиночок вже геть розвалився і травою поріс, і жодної живої душі в ньому немає. . З рідних земляків Крістоффера теж нікого в живих не залишилося. Одружився Крістофер на Кірстен, купили вони собі садибу і жили щасливо до самої смерті.

А в королівстві тролів чутка пішла: є серед людей богатир Крістоффер, і жоден тролль з ним упоратися не може. Опанував тролів лютий страх, і втекла вся троляча нечисть з тих місць кудись очі дивляться.

І з того часу могли люди і вдень, і вночі без страху ходити в Драгсхольмський ліс.