Як лисиця нерп обдурила

Жила на дереві білка з білченятами. Якось прибігла лисиця й каже:

– Білко, віддай мені білченя!

– Не віддам! – кричить білка.

– Віддай, бо дерево ваше сокирою зрубаю, усіх вас на рожні підсмажу! – кричить лисиця.

Злякалася білка, віддала білченя. Лисиця забрала його в ліс та й з’їла.

І знову прибігла:

– Віддай білченя!

– Не віддам!

– Віддай, бо дерево ваше сокирою зрубаю, усіх вас на рожні підсмажу!

Білка віддала ще одне білченя. Сидить, плаче.

Прилетіла чапля і питає:

– Чого ти плачеш?

– Та от, унадилася до мене лисиця, білченят забирає. Погрожує, якщо не віддам, дерево сокирою зрубати, усіх нас на рожні підсмажити.

– Не плач, білко. І не вір лисиці. Коли вона знову прийде, скажи: “Немає в тебе ні сокири, ні рожна”. А якщо запитає, хто тебе навчив, скажи: “Чапля”. –
І чапля полетіла до моря.

Прийшла лисиця і знову кричить:

– Віддай білченя, бо дерево ваше сокирою зрубаю, усіх вас на рожні підсмажу!

– Немає в тебе ні сокири, ні рожна, – відповідає білка.

– Хто тебе навчив таким словами, дурна білко?

– Чапля мене навчила, – відповідає білка.

– Де ця чапля?

– Полетіла до моря.

“З’їм я цю чаплю”, – вирішила лисиця.

І побігла до моря. Побачила чаплю і підкрадається. Близько підійшла лисиця, а чапля й полетіла. Лисиця кинулася за нею і вчепилася їй у хвіст. І піднялася разом із чаплею над землею. Полетіла чапля над морем. Лисиця міцно тримається.

Бачить – унизу острівець. Втомилася лисиця і розтулила зуби. Впала на острівець.

“Що робити? Як на землю перебратися?” – думає вона.

Але нічого не придумала. Сидить на березі, плаче:

– О-о! О-о!

Висунуло з води голову нерпеня.

– Чого ти плачеш? – питає.

– Я не плачу. Це я так співаю, – відповідає лисиця.

– Про що ж ти співаєш? – питає нерпеня.

– Я співаю про те, що я – вчена лисиця, лічбі навчена, полічила всі породи звірів. Тільки ви, нерпи, ще не пораховані. Тож вас, мабуть, мало.

– Ні, наш народ великий, – каже нерпеня. – Нас багато.

– Скільки вас?

– Скільки – не знаю, а якщо всі ми спливемо, то від цього острова до берега усе море заповнимо.

– Ну, спливайте, – каже лисиця. – Я буду вас лічити.

Пірнуло нерпеня у воду, і незабаром завирувало море, і спливли всі нерпи цього моря. Була їх сила-силенна! Заповнили все море до самого берега!

Побігла лисиця по головах до берега. Біжить і примовляє:

“Раз два три! Раз два три! Раз два три!”

Перестрибує з нерпи на нерпу. Ось і берег. Стрибнула лисиця на землю, стала лапи в боки і регоче.

– Ну, скільки нас? – запитують нерпи.

А лисиця регоче – зупинитися не може.

– Обдурила я вас! – кричить. – По ваших головах суха на землю вибралася! А лічити я вмію тільки до трьох! Зате хитрощів у мене – тричі по три!

– Дарма ти наш народ потурбувала, – сказала стара нерпа. – Ти шкідливий звір, лисице. Хитрощів у тебе й справді багато, проте не вистачить, щоб від людини вберегтися.

Мала рацію стара нерпа.

Пішла голодна лисиця їжу шукати і потрапила у пастку мисливця.