Як Ослик, Їжачок і Ведмедик писали один одному листи
Козлов Сергій
Наступного дня після Нового року Їжачок отримав листа. Принесла його Білка, підсунула під двері й утекла.
«Дорогий Їжачку! — надряпав Ведмедик на шматочку берестини. — У мене за віконцем падає сніг. Сніжинки сідають на призьбу й розмовляють. Одна сніжинка мені сказала, що бачила тебе, але ти їй здався нудним. Начебто сидів ти на пеньку біля струмка сумний-сумний і про щось думав. Я теж багато думаю останнім часом. А думаю я про те, що незабаром весна, а в нас із тобою немає човна. Розтане сніг, навколо буде сама вода, і ми тривалий час не побачимося. Чи не про це й ти думав, дорогий Їжачку, сидячи на пеньку біля струмка? Я так і подумав, що про це.
Із любов’ю
В е д м е д и к»
Їжачок прочитав листа й задумався.
«Справді, — думав Їжачок, — скоро весна, а в нас немає човна»
Він дістав із шафи шматочок берестини, відшукав під ліжком голку, присунув ближче гриба-лисичку, що слугувала йому лампою, і взявся за листа.
«Дорогий Ослику! — надряпав Їжачок і кінчиком язика поторкав кінчик носа. — Я сиджу вдома, за вікном падає сніг, а скоро прийде весна».
Тут Їжачок трохи подумав і взявся дряпати далі:
«Навесні багато води, а в нас немає човна. Чи не про це ти зараз думаєш, Ослику?
Твій друг
Ї ж а ч о к»
Листа він віддав Снігурові, і Снігур, швидко долетівши до Осликового будиночку, вкинув його у кватирку.
Коли лист упав на стіл, Ослик обідав.
«Гм! — подумав Ослик, розглядаючи шматочок берестини. — Але ж це — лист!»
І взявся читати. Дочитавши до половини, він глянув у вікно й побачив, що в нього за віконцем теж падає сніг.
Тоді він прочитав другу половину й вирішив, що Їжачок має рацію.
«Але ж треба написати листа», — подумав він.
Дістав шматочок берестини й вуглинкою намалював на ньому човен, а внизу написав:
«Дорогий Ведмедику! Я сиджу за столом, а за вікном у мене падає сніг. Навесні цей сніг розтане, і буде дуже багато води. Якщо ми зараз не побудуємо човен, навесні ми не побачимось аж до літа. Чи не про це ти зараз думаєш, Ведмедику?
Із любов’ю
О с л и к».
Він віддав листа Омелюху й приліг після обіду відпочити.
Одержавши листа, Ведмедик розсердився.
«Як — скрикнув він. — Я лише про це й думаю. У мене навіть голова стала трішечки-трішечки більша!»
І на звороті Осликової берестини він ретельно надряпав:
«Дорогий Ослику! Я найперший подумав, що нам потрібен човен».
«Ні, — прийшла відповідь. — Це Їжачок подумав найперший»
А Їжачкові Ослик написав:
«Ти найперший подумав, що нам потрібен човен, а Ведмедик каже, що це він?»
«Я найперший подумав, — вирішив Їжачок, одержавши Осликового листа. — Адже якби я подумав не найперший, Ослик би мені про це не написав!» І він заходився дряпати листа Ведмедикові:
«Дорогий Ведмедику, — тихо надряпав він і поторкав кінчиком язика кінчик носа. — Я сиджу вдома, а за віконцем у мене падає сніг…»
Тут він трохи перепочив і заходився видряпувати далі:
«Я одержав твого листа, але я вже да-авно думаю, що нам потрібен човен. Чи не про це чи ти зараз думаєш, Ведмедику?
Із любов’ю
Ї ж а ч о к».
Одержавши Їжачкове послання, Ведмедик так засмутилося, що занедужав і прохворів усю зиму.
«Адже це я перший подумав? — шепотів він, коли йому ставало краще. І хапався за голову.
А навесні сніг розтав і в лісі було стільки води, що Ведмедик, Ослик і Їжачок не зустрічалися аж до літа.
Джерело:
“Большая книга сказок”
Сергій Козлов
Переклад з російської – І. Андрусяка
Видавництво: “Махаон”
