Як півень врятував хазяїна від смерті

Пас дядько в лісі вівці, побачив гадюку і хотів уже її вбити, а вона мовить людським голосом:
— Не вбивай мене, добрий чоловіче, я тобі в пригоді стану.

І дядько не став убивати гадюку. Тоді вона сказала йому, аби він пішов до змія, і той навчить його розуміти мову звірів.

Пішов дядько до змія. Той і питає його:
— Що тобі треба, чоловіче?
— Хочу, щоб ти навчив мене розуміти мову звірів.

От чи довго, чи недовго то тяглося, а змій навчив дядька розуміти мову звірів. Тільки порадив, щоб нікому не розказував про своє вміння, а то умре.

Пішов дядько додому. Одного разу він знову погнав вівці у ліс. А старий баран підійшов до дуба, щоб почухатись, і каже:
— От коб хто знав, що у цьому дубі заховані гроші.

Почув дядько баранячу мову, пішов додому, узяв сокиру та й давай рубати дуба. Зрубав, а там, в дуплі, повно золотих грошей. Забрав ті гроші додому, став жити з бабою в добрі і розкошах. Та баба стала допитуватись у діда:
— Скажи мені, діду, де ти узяв стільки грошей?

Не признається дід. А якось баба попросила діда поїхати разом на базар. Не хотів дід, відмовлявся, що не буде кому вівці пасти, та баба настояла-таки на своєму, а до овець послала собаку.

Ідуть вони на базар, а коні радяться між собою, як би то скинути бабу з воза, щоб легше було везти. Почув ту розмову дід, став сміятися. А баба зразу ж стала знов допитуватись діда:
— А чого ти, діду, смієшся?
— Так собі, — каже дід.

Отак вони заїхали на базар, накупили всяких речей та й стали їхати назад додому. Їхали попри ліс, звернули коні убік і перекинули нарешті воза з бабою та купленими речами. А дід у той час ішов за возом.

Приїхали додому. Баба знову пристала до діда, чого то він сміявся, як їхали вони на базар. Та дід усе відмовлявся, не хотів сказати правди. Коли ж бо добре вже набридла баба дідові, він і каже:
— Як я скажу тобі правду, то умру.
— Ну, то вмирай, а мені мусиш правду сказати.

Ото дід помився, одягнув чисту сорочку, приготувався помирати. Вже хоче й бабі розказати, чого він сміявся, як їхали на базар. Аж пригнав собака вівці з поля. Підійшов до півня та й оповідає, що зараз чоловік скаже жінці правду, а сам помре. Півень і каже:
— У мене десять жінок, але я жодній правди не кажу. Ще й послушні в мене всі вони.

Як почув це чоловік, устав хутенько з ліжка і давай бити жінку, щоб не була такою цікавою. З тих пір жінка вже не допитувалася ні про що у чоловіка.