Як сойка бабусю підвела

Гляньте: сойка! Ну й пустуха!
Синім вишите крило.
Пурх — і вже як не було…
Хто ж її пісень послуха —
Скаже: — Ну вже ж і мастак!
І совою гірко плаче,
І, мов курка, кудкудаче,
І співає, наче шпак.—
Ну, а шпак пісні свої
Десь на гілці витинає
{ частенько він, буває,
Передражнює її.
Очеретянка й вівчарик
Прилетіли теж сюди,
Та й собі — на всі лади:
То мов жайворон з-під хмарок,
То мов жаба, то мов чиж…
Сойці втриматись несила —
Іволгу перекривила,
Ну, а та їй: — Підожди ж!
Довести я всім волію,
Як я вмію! Звідкіля
Ти взялась? Перекривля?!
Я зусиль не пожалі-і-ю!..—
Сойка знову: — Ось візьмуся,
Переважу всіх я вас.—
Стала мекать, як бекас.
Тут якраз ішла бабуся —
Аж не віриться самій:
«Бий же мене сила вража,
Об’явилася пропажа:
Це ж озвався козлик мій!»
Крик той сойка повторила:
— А знайти мене вам зась! —
І, регочучи, знялась,
Лиш майнули сині крила…
Посміялась джеркотуха
Із бабусі, мов на зло.
Пурх — і вже як не було.
Ох і сойка! Ну й пустуха!..

Дмитро Білоус. “Пташині голоси”. Художник Валентин Литвиненко. Київ, видавництво «Веселка», 1961 рік