Як сороки ділили намистинку
Пархута Ярослав
Одного разу Сорока знайшла на дорозі намистинку. Красиву, як вранішня росинка. Вхопила намистинку та й полетіла до річки, на осику — хвалитися подружкам.
Подруги побачили знахідку — заметушилися:
— Ой, яка гарнесенька намистинка! — загукали вони. — Давай розділимо. Аби кожній було хоч по дрібочці.
І почали копошитися, одна в одної відбирати ту намистинку, аби відщепнути собі якомога більше, доки не закотили в річку. А затим розсілися на осиці, позирають у воду, де виблискує намистинка і гадають: як її дістати?
Аж тут саме по дну річки Рак лізе. Сороки — до нього!:
— Зроби добру справу, дістань нашу намистинку. Он вона поміж камінчиків поблискує!
Вирячив Рак очі, поворушив вусами, помітив намистинку, а взяти не може, робота ж тонка! А в нього клешні як лопати…
— Своїх справ вистачає! — розізлився Рак і поліз назад, в нору.
А тут саме Бобер деревину сплавляє. Сороки — до нього:
— Виручай! Намистинка у річку закотилася. Рак діставав — не дістав. Може ти, Бобре, дістанеш?
Бобер причалив деревину до берега, набрав повні груди повітря і пірнув, довго не було Бобра. А виплив — висипав на берег пригорщу річкового піску:
— Шукайте. Тут вона мусить бути.
І погнав далі свою деревину.
Перетрусили Сороки пісок, а намистинки не знайшли.
А тут саме Чапля з броду летить. Сороки — до неї:
— Намистинку з річки не можемо виловити. Рак діставав — не дістав. Бобер діставав — не дістав, може ти, Чапле, дістанеш?
Чапля постояла, подумала і увійшла у воду. Стала дзьобом нишпорити по дну. Нишпорила, нишпорила, пускала бульбашки, а потім вийшла на берег і каже:
— Нічого не вийде, шия коротка. І полетіла на свій луг.
Сидять на осиці сороки та одна одну картають за пропажу Аж тут саме сіренька Качечка біжить. Сороки — до неї:
— Була в нас намистинка. Красива, як вранішня росинка. Та в річку наша намистинка закотилася. Рак діставав — не дістав. Бобер діставав — не дістав. Чапля діставала — не дістала. Може ти, Качечко, дістанеш?
Качечка як бігла плесом, так і побігла, тільки тепер — під воду. Крутнулася там, на річковому дні, і так само швиденько випливла назад. У дзьобику вона тримала намистинку, у якій весь світ віддзеркалювався. Поклала її на пісок та й побігла далі.
А сороки шугонули з осики на берег і знову почали одна в одної відбирати намистинку. Копошаться, лементують. Над річкою такий галас здійняли — хоч вуха затикай.
Вони ще й досі ту намистинку ніяк розділити не можуть.