Як циган зарікся з лісовиком сперечатися

Їхав циганський табір лісом, місце для ночівлі шукали.

Потрапили вони у володіння лісовика.

Ось чують цигани співає хтось. Озираються – немає нікого.

«Дивно, – подумали вони, –  пісні чути, зовсім поруч, а хто співає – бог його знає!» Зупинилися цигани, почали намети ставати, вогонь розпалили, поставили чай. А пісні все чути і чути.

– Приходь до вогню, – кричать цигани, – посидимо разом, чаю поп’ємо, і ми вам свої пісні заспіваємо!

Ніхто не відповідає.

Минула ніч. Вранці поїхав один циган у село коня міняти. Сім’я у цигана велика – дружина, дітей повно. Треба сім’ю годувати, ось він і поїхав по своїх циганських справах. Тільки  від’їхав від табору, бачить: на пеньку біля дороги дідок сидить, борода до пояса, сам маленький, мотузкою підперезаний.

Сидить дідок і посміхається:

– Ти куди, цигане, їдеш?

– У село їду, коня міняти, – відповідає циган.

– Не їдь сьогодні, цигане, – каже дідок, – нічого в тебе не вийде.

Жодного обміну в тебе сьогодні не буде. І коня втратиш, і грошей додому не принесеш.

– Та що ж ти таке кажеш, старий? Чорт би тебе забрав! – Вилаявся циган. – У мене сім’я, діти бігають одне одного менше, всі їсти хочуть. Що вони, голодними бути повинні?

– Не їдь, кажу тобі, не їдь, поїдеш – біду накличеш.

Плюнув циган спересердя, повернув оглоблі і в табір назад подався.

Приїжджає, а там на нього чекають:

– Ну що, привіз хліба?

– Якого хліба? – розлютився циган і давай дружину бити. Побив її  і каже:

– Якийсь старий сидить на дорозі, не пускає мене, каже, мовляв, не їхати міняти сьогодні, бо лихо буде. Мені б підійти до нього, штовхнути його як слід, щоб він полетів куди подалі, та батогом відхльостати, а я послухався… А він сидить і сидить. Ось я й повернувся. Бачиш, он Іван поїхав і коня поміняв, і хліба дістав, а мені не довелося. Ось і сидіть тепер голодні. Ну, якщо завтра поїду і він попадеться мені на дорозі, я його відлупцюю.

На ранок запрягає циган коня і знову їде по циганським справам. Бачить: біля дороги знову той самий дідок на тому ж місці сидить. Каже дідок циганові:

– Гей, цигане, дружину побив і мене побити погрожував. Та я тільки пальцем поворухну, і тебе не стане, а ти зі своїм батогом кудись лізеш.

– Та ти що, старий? – злякався циган. – Та що ти таке кажеш? В мене дванадцятеро дітей, всі голодні, всі кричать, все їсти просять, а ти мене не пускаєш.

– Ну гаразд, – погодився старий, – їдь туди і туди, зміняєш свого коня, а назад поїдеш – подарунок мені купиш.

І справді, зміняв циган свого коня, та не просто зміняв, а замість нього такого рисака взяв – чудо, і сім’ї їжі всякої накупив, та й про старого не забув, купив обіцяний подарунок.

Повертається циган додому і знову зустрічає старого біля дороги.

• Ну що, зміняв коня?

– Зміняв, зміняв, дивись якого натомість узяв!

– А я тобі що казав? – усміхнувся старий. – А подарунок мені привіз?

– Привіз, привіз. На, тримай.

– Ну ось, це інша справа. То слухай, що я тобі скажу: ніколи більше мені не супереч. Ти знаєш, хто я є? Я – лісовий батько. Усього у цьому лісі господар. Якщо ти ще колись мене лаятимеш, то більше жодного коня в свої оглоблі не заведеш. А якщо заведеш коня, то він одразу здохне. Так і знай.

– Пробач мені, дідусю, – благає циган, – ніколи більше тебе не лаятиму, і все, що ти мені скажеш, я зроблю.

– Ну гаразд, сподобався ти мені, циган. Ось даю тобі три волосини, візьми їх і заший собі в кишеню. Вони принесуть тобі щастя.

Подякував циган лісовому господарю, а той йому знову:

– Але дивися, циган, з дружиною тобі жити не доведеться, заберуть її лісові русалки.

Ти чув, як вони співали біля табору? Це вони твою дружину кличуть.

Упав циган перед лісовиком навколішки:

– Лісовий батьку, за що ж ти на мене біду таку кличеш? Навіщо мені три волосини на щастя дав? Хіба може бути в мене щастя без дружини моєї коханої? І що я робитиму один із купою малих дітей? Пожалів мене, то пожалій і сім’ю мою, не дай дружині пропасти.

– А! Зрозумів тепер, де щастя? – засміявся лісовий. – Знай, якщо будеш дружину свою бити, хоч один раз її вдариш, піде вона до русалок лісових.

Востаннє тебе попереджаю.

Сказав так лісовий батько, а потім виріс вище за берези, зареготав, заляскав у долоні і пішов через ліс. А циган з того часу почав жити з дружиною своєю мирно та щасливо.