Історія про крису, яка вирішила виправитися

У свинарнику жила стара криса, страшенно ненажерлива і вредна: вона прогризла під підлогою ходи і крала у свиней їжу. А варто було свині, що опоросилася, замешкатися, криса підкрадалася і боляче кусала новонароджених поросят — просто так, зі злості. Люди розкидали в свинарнику щурину отруту, але криса була хитра, досвідчена і жодного разу не потрапила у пастку, жодного разу не взяла отруєної приманки.

Прийшла зима, настали жорстокі морози, і криса страшно мерзла у своїй норі. Згадала вона тут про свою самотність, про нестерпні умови, в яких доводиться жити, і сказала собі: «Яке важке життя мені приходиться вести! Усюди підстерігають небезпеки, завжди треба озиратися, завжди насторожі. Знайду я смачний шматочок смаженого м’яса і не встигну порадіти, — як одразу відчую, що він отруєний, і доводиться залишити. Все життя моє — безперервні турботи, голод і страх. А як чудово живуть під опікою людини собака, кішка, свиня, корова, кінь.

Щодня людина їх годує, мало того: миє, чистить і навіть теплу підстилку дає. Птахів, які влітку крадуть у нього врожай, він також  не забуває, усю зиму підгодовує. Коли він такий добрий до нікчемних синиць, то мені просто необхідно укласти з ним угоду і стати йому другом».

Порішивши так, криса глянула, чи немає собаки, і побігла через двір до будинку.

«Як тут тепло й затишно, — подумала вона, прослизнувши до кімнати. — Набагато краще, ніж у холодному темному свинарнику. Ні, жити треба тут». І криса радісно пискнула.

Господар будинку в цей час разом із усією родиною сидів за столом і вечеряв. Почувши писк, він озирнувся і побачив крису.

– Це що таке! — вигукнув він, підскочив і схопив вилку. — Не вистачає ще, щоб ця тварюка залізла в будинок! Ось я тебе!

І він замахнувся вилкою на крису.

— Хвилинку! – сказала криса.

Вона встала на задні лапи і з усією чемністю, на яку здатна стара криса, промовила:

— Шановний Господарю! Я прийшла до тебе по ділу: пропоную укласти зі мною договір. Я вирішила виправитися і потоваришувати з тобою.

— Та ну? — здивувався господар будинку.

—Так! — урочисто підтвердила криса і, зворушена власною шляхетністю, так закотила очі, що ледь сльози не потекли. — Я урочисто заявляю: я більше не прогризатиму ходи під підлогою у свинарнику. Не крастиму їжу у свиней і кусати поросят, хоч би якими рожевими вони були.

Тут криса уявила, від скількох радостей їй доведеться відмовитися, аби укласти мир з людиною, і від жалю до себе в неї навернулися на очі сльози.

— От, як гарно розписуєш! — зауважив Господар. — Та я не вірю тобі. Ти напевне задумала якусь гидоту.

Але криса запевнила його, що нічого поганого вона й у думках не має. А просить вона єдиної і, по суті, дрібної винагороди: пустити її жити в будинок і тричі на день годувати, але тільки досхочу і смачно.

—До речі, – скромно повідомила вона, – я дуже люблю смажене, але волію, щоб воно було з душком.

—Ось як! — засміявся Господар. — Ось чого ти хочеш! Життя в свинарнику, де тебе підстерігає отрута і пастки, здалося тобі трохи небезпечним? Ні, крисо, нічого в тебе не вийде. Я – людина, ти – щур, і доведеться нам залишатися ворогами.

— Але я нічого особливого не вимагаю, — чемно заперечила криса. — Іншим тваринам ти даєш і їжу, і житло.

— Ах ось ти про що, — сказав господар будинку. — Але ти, криса, забула, що між тобою та цими тваринами є різниця. Вони отримують їжу не задарма, а тому, що приносять мені користь. Кінь возить вантажі і оре землю. Корова дає молоко і щороку приносить телятко. Свиня їсть, гладшає, поправляється, щоб у мене були ковбаси та шинка. Собака вдень і вночі  охороняє будинок, щоб у нього не залізли злодії, гавкає дає мені знати, що прийшов чужий. Кішка на м’яких лапах обходить будинок і не дозволяє завестися у ньому мишам. А чим ти можеш бути мені корисною? За що мені тебе годувати та тримати в хаті?

Спершу криса трималася дуже самовпевнено, але після цих слів збентежено опустила очі. Їй і на думку не спадало, що їжу треба відпрацьовувати. Але раптом вона згадала про птахів.

— А як же птахи? – поцікавилася вона. — Усю зиму ти годуєш цих літаючих дармоїдів, а що вони для тебе роблять?

—Взимку нічого. Тут ти маєш рацію — відповів Господар. — Але все літо вони без спочинку працюють на мене: ловлять мух і комарів, знищують гусениць, дзьобають яйця шкідливих метеликів. Якби не було птахів, шкідники зжерли б усе в моєму саду, не залишилося би жодного яблука. Ні, крисо, якщо ти не придумаєш, яку користь можеш мені принести, не бути між нами злагоди.

Тут криса зовсім присмирніла: вона ніяк не думала, що навіть якісь нікчемні птахи корисніші за неї і промимрила:

— У мене чудові міцні зуби, таких гострих зубів немає у жодного звіра. Можливо, в будинку треба щось перекусити чи прогризти? Я можу зробити під підлогою чудові, затишні, темні ходи.

— Ти що, крисо! — закричав Господар й погрозливо підняв вилку. — Нам у хаті не вистачало тільки щурів під підлогою! Подумай краще, що ти ще можеш робити.

Криса замислилася і сказала:

—У мене чарівний хвіст, довгий і голий. Я допомагатиму Господині: змітати ним пил або помішувати в каструлі суп?

—Ні, ні! — з огидою вигукнула Господиня. – Ти чуєш, що вона пропонує? Та хто ж стане їсти суп, якщо вона мішатиме його своїм огидним голим хвостом?

Криса страшенно образилася. Вона була дуже високої думки про свою хитрість та підступність і довго стримувалася, коли їй говорили образливі слова і ставили нижче якихось безглуздих птахів, але тут…

— Перепрошую, — обурено заявила вона, — але я не розумію, що огидного в моєму хвості. Хвіст у мене на диво гарний, і всі панянки-криси від нього в захваті. Ні, я бачу, що мої добрі наміри відкинуті, і мені залишається тільки повернутися до свинарника, продовжувати прогризати ходи під підлогою, красти їжу у свиней і кусати маленьких рожевих поросят. Я пропонувала дружбу – її не прийняли. Не зневажте, якщо я залишуся вашим ворогом.

І криса повернулася до виходу.

— Постривай! — гукнув Господар.

Він подумав, що якщо щур, розлютившись, піде, то стане шкодити куди більше, ніж раніше, а оскільки він старий і хитрий, то ні отруєну приманку не зжере, ні в пастку не потрапить. «Не така вже це велика витрата, — вирішив він, — тримати щура в будинку і годувати, якщо тільки він буде чемно поводитися».

— Слухай, крисо, а якщо я візьму тебе в дім, ти поводитимешся, як обіцяла? Не станеш нічого гризти, псувати, красти? Не будеш бешкетувати і шкодити? Старатимешся принести мені користь?

— Те, що обіцяю, я завжди виконую, — буркнула криса. — Але хвіст свій нікому не дозволю хаяти. У мене чудовий хвіст.

— Дружина не хотіла сказати нічого поганого про твій хвіст, — заспокоїв крису господар. — Просто для пилу вона має щітку, а для супу ложку, вони їй більше підходять. Але якщо я візьму тебе в дім, тобі доведеться відпрацьовувати їжу та житло: я не можу тримати дармоїдів.

— Та ти тільки скажи, що треба! — зраділа криса. Вона зрозуміла, що її залишають у будинку, і до неї повернулася звичайна самовпевненість. — Що інші роблять, те і я зможу.

— Не варто хвалитися,— засміявся Господар. – Для корисної роботи ти не підходиш. Як же бути? Ага! Ти, бачу, вмієш стояти на задніх лапах і чудово пищиш. А що, якщо ти пищатимеш і танцюватимеш для розваги моїх дітлахів? Не так це багато, але все-таки дещо.

Криса, звичайно, спершу дуже образилася, що їй, старій, мудрій і хитрій, пропонують їсти та танцювати, щоб діти з цього сміялися. Але згадавши про тяжке життя у свинарнику погодилася.

Ось так людина та криса уклали договір про дружбу. Але господар будинку не надто довіряв крисі і запропонував випробувальний термін. Якщо за тиждень криса не завдасть жодної шкоди, то договір набуде чинності і людина і криса на віки вічні стануть друзями.

Господарі вирішили, що щур житиме в кухні, і поставили для неї в кутку скриньку, вистелену сіном. У перший день крисі дуже сподобалося нове життя. Тепло, сухо, ні отрути, ні пацюків немає, зате стоїть чиста глиняна тарілка, а в ній їжа: на перше – картопляна юшка, в яку накришений хліб, на друге – тушковані овочі і два шматочки смаженого м’яса. Криса чудово почувалася, і варто було дітям попросити, вона із задоволенням танцювала для них. Її навіть не сердило, що діти регочуть. Вона казала собі: «Коли багато їж, треба рухатись. А діти — дурні: їм мабуть невтямки, як витончено я танцюю».

Але другий день здався крисі вже не таким чудовим, як перший. Вона засунула ніс у тарілку і зневажливо пирхнула:

— Знову картопляна юшка! І чому це люди щодня готують її?

З вікна кухні було видно, що погода ясна, сонячна, і криса з розчуленням згадала, як любила у такі дні посидіти на сонечку біля нірки, а потім здійснити невелику і дуже корисну для здоров’я прогулянку.

— Ні, все одно життя у свинарнику було страшно важке! — зітхнула криса і з нудьги почала голосно гризти свою скриньку. Господиня почула і сердито крикнула:

— А ну припини!

І їй довелося припинити.

Тоді вона підстерегла, коли двері в кімнату залишили відчиненими,  тихенько вислизнула з кухні. У кімнаті нікого не було, і криса — вона була до усього цікава, як усі щурі, — ретельно її обстежила. Полазила по столах, побачила прочинені дверцята шафи і залізла туди, подивилася, що всередині. Прогулялася книжковими полицями, видерлася гардинами і оглянула кімнату зверху. Навіть під кожну диванну подушку засунула ніс. Так вона обійшла всі кімнати, і не залишилося жодного ліжка, по якому б вона не побігала, жодного умивальника, в якому б не поплавала, жодного шльопанця, в якому б не полежала.

Господиня будинку була велика чистюля, тому весь будинок виблискував чистотою, і ось це крисі якраз і не сподобалося.

«Підлога надто гладка і блискуча, — вирішила криса, побігавши по ній. Можна послизнутися. Куди приємніше було б, якби на ній лежало трішки соломи та гною».

Але оскільки ні того, ні іншого на підлозі не було, криса постаралася її забруднити.

Потім вона залізла на диванну подушку і вирішила: «Зовні вона холодна та слизька, а всередині, мабуть, тепла та м’яка. Треба те, що всередині, витягти назовні».

Вона прогризла в наволочці дірку, а коли звідти посипалося пір’я, зраділа і влаштувала собі гніздо.

— Ось так! — задоволено пробурмотіла вона. — Люди не мають жодного уявлення про затишок. Вчити їх треба.

У гнізді з пір’я крисі стало жарко, вона збігала до умивальника і прийняла холодну ванну.

— Добре! Добре! — примовляла криса. — Про чистоту теж не можна забувати.

А щоб обсохнути, вона покачалася в золі, що лежала в шуфельці біля пічки. Потім видерлася на ліжко.

Всюди вона залишила сліди, хоча зовсім не хотіла смітити. Адже вона криса, а не людина і все життя прожила у свинарнику. (Чому хорошому вона могла там навчитися?)

Але ввечері Господар покликав крису і Господиня почала скаржитися. Вона пригадала все: і бруд на підлозі, і розірвану подушку, і золу на ліжку. Господиня була страшенно сердита, а Господар будинку насупився і запитав:

— Крисо, навіщо ти це зробила? Хіба ти не обіцяла не завдавати мені шкоди?

Криса, спокійно вислухавши всі грізні слова та звинувачення, холоднокровно відповіла, що нічого поганого вона і в думках не мала. Просто такі у неї звички, а відмовитися від своїх щурячих звичок вона не може так само, як люди від своїх людських.

Господар зрозумів, що криса наробила все це не зі зла, а від цікавості, і ще тому, що жила у свинарнику, і не отримала там гарного виховання. Він подумав, що навряд чи розумно буде вигнати її назад у свинарник і знову зробити своїм ворогом. Проте він суворо сказав:

— А хіба я не заборонив тобі виходити з кухні?

Криса хитро посміхнулася і запитала:

— А хто залишив відчиненими двері з кухні до кімнати, й інші двері ? У будинку я вперше, звідки мені знати, де кінчається кухня та починається кімната?

Від такого нахабства господар будинку ледь не розреготався, а господиня, яка й залишила двері відчиненими, почервоніла від гніву і з тієї хвилини стала заклятим ворогом щура.

Господар будинку ще раз суворо наказав крисі поводитися в будинку пристойно, з кухні не вилазити, не шкодити, а то ніякої вічної дружби між ними не буде. Криса пообіцяла слухатися, залізла у свою скриньку і мирно заснула.

Настав третій день, і криса зрозуміла, що мати ворогом Господиню дуже неприємно. Господиня налила їй порожньої рідкої юшки (одна вода!), в ній не було ні волоконця м’яса, зате дуже багато солі. Криса спробувала і вирішила, що смак у юшка огидний. А Господиня, бачучи, що криса сидить біля тарілки і не їсть, спитала:

— Що, щуряче, не подобається? Май на увазі: для ледарів і бруднуль іншої їжі я не маю!

За тоном і поглядом Господині криса зрозуміла, що та на неї зла. Тут вона теж розлютилася і почала думати, яку б підлість їй зробити, але так, щоб не розсердився Господар будинку.

Господиня пішла з кухні прибирати в кімнатах, а криса ззаду вчепилася за довгі зав’язки фартуха і повисла на них. Господиня нічого не помітила. Вона щільно зачинила кухонні двері, та тільки пуття в цьому було мало: криса висіла у неї ззаду. Щойно Господиня почала замітати підлогу, криса пронизливо пискнула. Господиня різко обернулася, але криса, що висіла на зав’язках фартуха, все одно опинилася в неї за спиною.

— Наче щур пищить, — пробурмотіла Господиня, прислухалася, але було тихо.

Вона вирішила, що їй почулося, знову взяла віник і почала підмітати. Тут криса, як пискне! Господиня, як кине віник! Прислухалася – знову нічого. Тоді вона вирішила перевірити, де криса, у кімнаті чи не в кімнаті, і побігла на кухню. Щойно вона відчинила двері, криса відпустила зав’язки, шмигнула під кухонний стіл і залізла у свою скриньку. Коли Господиня зазирнула туди, криса вдала, що спокійно спить.

«Справді, почулося, — подумала Господиня. — Щур дрихне». Пішла вона назад, і криса знову вчепилася за зав’язки. Тільки Господиня взялася за віник, криса знову пискнула. Господиня кинула віник, прислухалася, озирнулася — щура ніде немає. Вона знову нахилилася за віником — знову пролунав писк. Господиня кинулась на кухню, дивиться — криса мирно спить.

Так підступна криса мучила Господиню цілий день — та мало не збожеволіла. Цілий день вона тільки прислухалася і бігала з кухні до кімнати, з кімнати до кухні — не встигла ні прибрати, ні обід зварити. А криса так знахабніла, що на очах у Господині почала носитися по ліжках. Господиня стрімко помчала на кухню, але криса знову вчепилася за зав’язки фартуха і встигнула шмигнути до себе в скриньку.

— Та що це таке? Знову привиділося! — вигукнула Господиня й розплакалася від смутку та втоми. Повернувся господар будинку, побачив дружину в сльозах і здивувався, чому вона плаче. Та поскаржилася, що їй цілий день привиділися щури, і тому вона ні обіду не приготувала, ні в хаті не прибрала.

Господар запідозрив, що це витівки криси, ласкаво покликав її і запитав, як вона провела день.

— Чудово, — відповіла криса. — Як лягла вранці, так весь день і проспала.

— З скриньки не вилазила й у кімнати, не заглядала? — не відставав Господар.

—Як можна! — вигукнула криса. — Ти ж заборонив мені ходити в кімнати.

— Гаразд, — сказав господар будинку. — А як ти поясниш те, що моя дружина весь день чула щуриний писк і бачила щура, що бігає?

Криса нахабно відповіла, що пояснити цього вона ніяк не може, але висловив припущення, що Господиню просто мучила совість за те, що вона дала їй  рідку пересолену юшку.

—Як це? — обернувся господар дому до дружини. — Невже ти не дала крисі нічого, крім рідкої юшки?

Тут Господиня не на жарт розлютилася і поцікавилася, чи не здається чоловікові, що для такого ледаря, як щур, навіть рідка юшка і то надто розкішна їжа. До речі, бовтанка з води та борошна корисна навіть хворим із слабким шлунком. А щодо солі, то одні люблять недосолене, інші пересолене, але наступного разу вона обов’язково запитає у криси, що їй більше до смаку!

Господар будинку опинився у скрутному становищі. Вигнати щура він не міг: не було доказів, що він порушив договір. Але з іншого боку, він розумів, що чим далі, тим гіршими будуть стосунки між його дружиною та щуром. Йому зовсім не хотілося, щоб дружина постійно засмучувалася та сердилася. Отже, щура треба було позбутися, але як це зробити, Господар не знав. Діяти тут треба тонко: щур хитрий, підступний і відразу все зрозуміє.

Думав він, думав, а потім запитав:

— Скажи, щуре, очі в тебе пильні?

Криса була дуже високої думки про себе і відповіла, що ні в кого на світі немає таких пильних очей.

— А зуби гострі?

— Та моїм зубам байдуже залізо, дріт чи бетон! — гордо відповіла криса.

— У такому разі завтра я попрошу тебе допомоги в одній справі, в якій ніхто мені тут допомогти не може, — сказав Господар будинку.

Крису дуже втішило, що її просять про допомогу.

Наступного ранку, поснідавши, причому зовсім не пересоленою рідкою юшкою, криса слідом за Господарем полізли на горище.

Там було темно і лежали яблука, які господар будинку зібрав у своєму саду.

— Бачиш— пояснив він, — тут я зберігаю яблука. До весни мені їх треба буде продати. Але річ у тому, що до мене внадилися злодії: варто мені піти з дому, вони прокрадаються  сюди і тягнуть найкращі яблука. Ось я й подумав: очі у тебе пильні — злодія ти і в темряві побачиш, а зуби гострі, і ти зможеш вкусити його за вухо до крові, щоб я, коли повернуся, зумів впізнати, хто краде яблука. Ну як, згодна посидіти тут на варті та кусати злодіїв, які сюди заявляться?

Криса присягнулася пильно сторожувати горище, а в душі вирішила надурити Господаря:  він не зможе простежити, як вона насправді несе службу. Тільки він пішов, криса вибрала найчервоніше, найсоковитіше яблуко і зжерла його. Потім пішла по горищу у розвідку, побачила поруч із пічною трубою коптильню, занюхала, що там є сало та ковбаса.

«Дуже до речі», — подумала криса, прогризла дірку в дверцятах і заходилася ласувати салом, ковбасами та шинкою.

Наївшись від пуза, вона почула, що хтось крадеться на горище, вилізла з коптильні і побачила кішку, яка прийшла полювати на мишей. Кров ударила в голову крисі: адже кішки та щури давні вороги. Правда, ця кішка була стара, лінива і побоювалася гострих щурячих зубів.

Вона страшенно перелякалася, коли щур накинувся на неї з криком: «Я тобі покажу, як яблука красти!»

А коли криса своїми гострими зубами вчепилася їй у вухо, та так, що кров бризнула, кішка з нестямним криком «няв!» кинулася вниз по сходах і в паніці розбила п’ять горщиків герані, які на зиму поставили на горище.

А задоволена криса знову залізла в коптильню і проїла неабияку дірку в шматку сала , що там висів. Наситившись, вирішила відпочити та обрала містечко на балці під дахом. Але тільки-но вона затишно влаштувалася і задрімала, як на сходах знову пролунали обережні кроки. Криса схопилася, нагострила вуха і почала чекати.

Виявилося, один із синів Господаря будинку, прийшовши зі школи і не чекаючи обіду, вирішив з’їсти яблуко, хоча, треба сказати, перед їжею це було суворо заборонено, щоб не псувати апетиту. Не підозрюючи нічого, він прокрався на горище, а криса як стрибне йому на плече, як схопить за вухо кров так і бризнула. Хлопчик закричав і стрімголов скотився зі сходів. А криса лягла на своє місце і проспала до самого вечора.

Увечері Господарю довелося розбиратися, і знову він сумно зітхав. З того часу, як криса з’явився в будинку, від нього була одна шкода і неприємності, але прогнати її не було приводу. Так, у кішки прокушене вухо, у сина теж, проте поставити це щуру у провину не можна: вона охороняла яблука від злодіїв. П’ять горщиків герані розбиті, але щур знову ж ні до чого: це зробила кішка. У коптильні обгризені ковбаси, сало та стегенця — криса і гадки про це не має. Якщо існують злодії, які крадуть яблука, то можуть бути злодії, які обгризають ковбаси.

Господар міг думати все що завгодно, але без доказів ні викрити, ні вигнати крису не можна. А завтра починався п’ятий день тижневого випробувального терміну, який призначив Господар, і якщо до його закінчення щура не вдасться виставити, він назавжди залишиться в будинку. Цього й боявся Господар, а вже Господиня ще більше.

Вранці п’ятого дня Господар сказав крисі:

— Ходімо  зі мною. Учора ти так здорово ловила злодіїв, що доведеться тобі й сьогодні охороняти моє добро.

Але цього разу він повів її не на горище до яблук і сала, що щуру було б дуже до душі, а в темний холодний підвал. Там стояла бочка з патокою. Господар будинку звелів:

— Сядь під бочкою і пильно охороняй її від злодіїв. Тільки не надумай спробувати патоки! Ти отримуєш від нас їжу, і тому не смій нічого брати без дозволу!

Він замкнув двері підвалу, щоб криса не могла вибратися і наробити шкоди, і, піднімаючись сходами, міркував про себе: «Без їжі криса цілий день не витримає і обов’язково полізе скуштувати солодкої патоки. Патока липка, криса у ній вимажеться, а води, щоб відмитися, у підвалі немає. Тут  я і зловлю її на крадіжці і назавжди позбудуся ».

А криса похмуро сиділа у підвалі і теж міркувала: «Цікава справа… Стіни підвалу кам’яні, двері замкнені… Хотілося б знати: як сюди проникнуть злодії? Ні, Господар удома явно хоче перевірити, чи я не полізу в патоку. Але цього я не зроблю, навіть якщо доведеться сидіти тут цілий рік». І криса, пішовши в дальній кут, лягла спати.

Прокинулася вона від голоду. І раптом чує: кап-кап-кап. У бочці була трубка, але виявилося, що вона заткнута нещільно, і  з неї капала патока. «Хоч понюхаю, — вирішила криса. — Адже від цього не вимажуся».

Понюхала, запах був такий смачний, що їй ще більше захотілося їсти. Тут вона звернула увагу, що миска, що стоїть під трубкою, майже наповнена і патока ось-ось почне переливатись через край. «Якщо капати буде сильніше, — зрозуміла криса, — миска швидше переповниться. Патока проллється на підлогу, і тоді, якщо я в ній вимажуся, моєї провини  не буде». Криса заскочила на трубку і натиснула на затичку. Кр-рак! – І капати перестало. «Е, ні! — подумала криса. – Це я неправильно зробила». І вона щосили натиснула на затичку з другого боку. Кр-рак! –  патока ринула в миску, витекла з неї і розлилася калюжею на підлозі. «Так! — подумав щур. — Це вже я занадто».

Раптом вона відчула, як щось торкнулося її довгого хвоста, що звисав униз. Криса озирнулася і побачила, що хвіст потрапив у калюжу патоки. «А це те, що треба», — подумала вона, підтягла хвіст і облизала.

— Як солодко! — радісно вигукнула. – Ну що ж, продовжимо!

І вона почала мачати хвіст у патоку і облизувати, але при цьому уважно стежила, щоб ні крапельки не пристало до шкірки.

Увечері Господар будинку, насвистуючи, відчиняв двері підвалу і думав: «Ну, вже сьогодні я щура обдурив!» Але, зробивши перший крок, ступив у калюжу, послизнувся, гепнувся і весь вимазався в патоці.

— Що це? — з жахом вигукнув він.

— Патока, — незворушно відповіла криса.

— Як же патока з бочки опинилася на підлозі? — тремтячим від гніву голосом спитав Господар. — Все, щуре, прощайся з життям!

—А за що? — здивувалася криса. — Подивися на моє хутро: на ньому немає ні крапельки патоки. Я весь час поводилася, як твій друг. Навіть на бочку залізла, щоб ненароком не зробити жодної шкоди. А ось ти гепнувся і стільки чудової патоки зіпсував.

Господар від люті мало не задихнувся, але звинуватити крису не міг. Дійсно, у неї на шкірці не було патоки.

— А як затичка вискочила з бочки? — обурено запитав Господар.

— Звідки мені знати? — з безневинним виглядом відповіла криса. — Я ж щур, а не затичка. Може, затичці набридло, що патока капає, і вона вирішила вискочити? Запитай у неї.

Господар зло глянув на крису і промовчав. Він розумів, що криса з нього знущається, але одна справа — розуміти, інша — довести. І вони мовчки піднялися з підвалу на кухню. Криса одразу ж нахабно зажадала, щоб їй дали поїсти, і зжерла стільки, що Господаря навіть сумнів узяв і він подумав: «Мабуть, вона і справді не пробувала патоки. Так їдять лише з голоду».

Для всієї родини це був сумний вечір. Бочка патоки пропала, костюм Господаря брудний, а до того ж схоже, що щур назавжди залишиться з ними. Довго не могли заснути Господар і його дружина, все вигадували, як би позбутися щура. Але нічого так і не надумали. А вранці почнеться шостий день, а за ним настане сьомий, і, якщо він для щура пройде вдало, то він на вічні часи залишиться в домі.

— Я цього не винесу! Не хочу бачити цю злу, неприємну тварюку у нас у домі! — ридала Господиня.

— Потерпи! — втішав її Господар. — Завтра ми просто не звертатимемо на крису уваги. З нудьги вона щось наробить, і ми відразу проженемо її в свинарник.

Із цим вони й заснули. А криса на кухні не спала. Вона, як божевільна, бігала навколо кухонного столу. Серце в неї шалено калатало, вона важко дихала, але все одно, наставивши вуха і витягнувши хвіст, носилася по колу. Бігала і думала: “Цікаво: а чи зможу я розвинути таку швидкість, щоб наздогнати свій власний хвіст?”

У цій шаленій гонитві вона провела всю ніч, а вранці, ледве жива від втоми, доповзла до своєї скриньки і заснула. Хвіст вона, звичайно, не наздогнала, та й не така вже вона була дурна, щоб повірити, ніби це можливо, але зате, втомившись за ніч, спала без просипу весь шостий день. Саме цього вона й хотіла, розуміючи, що її випробувальний термін добігає кінця. Криса зовсім не хотіла, щоб її прогнали до свинарника як ворога. Вона мріяла залишитися в будинку як друг, природно, фальшивий, а для цього треба було постаратися не наробити якоїсь шкоди. І щур вважав за краще весь шостий день проспати.

Нарешті настав сьомий, останній день випробувального терміну, але виявилося, що займатися щуром ні в кого немає ні часу, ні бажання: у цей день закололи трьох свиней. Уся сім’я метушилася на подвір’ї: свиней треба було обпалити, випатрати, зібрати кров для кров’яної ковбаси, вичистити і вимити нутрощі, і про щура просто забули. Вона могла шастати, де хотіла, бігати по ліжках, прогризати в килимах дірки — ніхто на неї не звертав уваги.

Але криса нічого такого не робила. Їй було страшенно цікаво, і вона бігала подвір’ям і всюди тицяла носа. Усюди їй хотілося побувати, подивитися, понюхати, спробувати. Це був перший день, коли вона не думала, що б таке наробити, яке би зробити паскудство.

Маленька дочка Господаря вирішила пожартувати з батька і засунула йому ззаду за ремінь свинячий хвіст. І коли Господар пробігав двором, усі діти, бачачи, як у нього ззаду бовтається голий свинячий хвостик, почали реготати і хором заспівали:

— А у тата хвіст свинячий, хвіст свинячий-поросячий!

Молодший син, ще зовсім маленький, не зрозумів, що це жарт, розплакався і закричав:

— Татусю, зніми швидше хвіст! Він голий і негарний, як у щура!

Інші діти зраділи і заспівали:

— Хвіст щурячй, голий, довгий, до чого він бридкий!

Почула це криса — а вона, як усі щурі, була дуже високої думки про себе і про свій хвіст — тож почувши таке, страшно розсердилася і заверещала:

— Негайно замовчіть, погані діти! У нас, у щурів, найкрасивіші у світі хвости!

Але діти продовжували співати дражнилку.

Криса ледь не луснула від злості, заверещала, кинулася на дітлахів і почала їх кусати. Молодший знову розплакався, а решта все одно продовжувала співати дражнилку про щурячий хвіст.

На шум вийшов Господар і грізно запитав:

— Крисо, ти чому кусаєш моїх дітей?

Криса сердито прошипіла:

— А чому вони співають, що я  маю голий хвіст?

— Але він у тебе справді голий, — зауважив Господар. — Не можуть ж вони співати, що хвіст у тебе волохатий.

— Але ж у тебе позаду не щурячий хвіст! — не вгавав щур. — У тебе ж свинячий!

Господар будинку засміявся, витяг з-за ременя свинячий хвіст, глянув на нього і сказав:

— Точно, свинячий. Втім, і свинячий, і щурячий — обидва голі та бридкі.

— Як! — верескнула криса. — У мене бридкий хвіст? Але першого вечора ти своїй дружині говорив зовсім інше!

— Правду сказати, — задумливо промовив Господар, збагнувши, що в останній, сьомий день, здається, вдасться позбутися щура, — я говорив це тільки з ввічливості. Чим більше я дивлюся на твій хвіст, тим огидніше він мені здається. Мушу тобі прямо сказати: твій хвіст схожий на неприємного слизького дощового хробака!

Діти зареготали і відразу підхопили:

— У криси хвіст схожий на неприємного слизького дощового хробака!

Тут криса не витримала і заволала:

— Якщо вам не подобається мій хвіст, я не бажаю бути вашим другом! Я залишусь вашим ворогом! Буду шкодити вам щосили — гризтиму, жертиму, псуватиму, буду гадити!

З цими словами криса підстрибнула, боляче вкусила Господаря за ніс — він навіть скрикнув, — стрімголов кинулася у відчинені двері свинарника і зникла у своїй старій норі. І вчасно, бо Господар і діти жбурляли в неї все , хто, що встиг схопити. В свинарнику знову розставили пастки, розкидали отруту, а діти на вулиці голосно співали образливу дражнилку: «Хвіст щурячий — голий, довгий і гидкий такий, як черв’як дощовий!»

Ось так із дружби людини та криси нічого не вийшло. Людина вважає щура огидною тварюкою і намагається винищити їх. А щур ненавидить людину і всіляко їй шкодить, але при цьому не стільки зжирає, скільки псує і капостить.