Каміння з неба
Жив-був на світі півник-червоний гребінець. Був цей півник, як усі півники: хвіст зелений, чобітки жовті. Ходив по двору важно, хоча сам був боягузом. Усіх боявся: і собаки з пухнастим хвостом, і довговухого віслюка, і кульгавого кота. Як чогось злякається, почне махати крилами, кукурікати — весь двір підніме на ноги.
Порпався якось півник під шовковичним деревом, зернятка клював. Раптом повіяв легкий вітерець і збив ягідку з нижньої гілочки. Ягідка впала півника на спину.
Злякався наш півник та як розкричиться:
— Ой-ой-ой! Хто мене вдарив?
— Це з неба каміння сиплеться! — пожартував вітер.
— Ку-ку-рі-ку! — заволав півник і кинувся тікати. Перелетів через паркани, через покрівлі, вибіг за околицю. Зустрілася йому там качка-крякушка і питає:
— Чого це ти так біжиш, півнику?
— З неба камені сиплються! — відповідає захеканий півник. — Біжи й ти, бо вб’ють вони нас!
— Ось тобі на! — крякнула качка-крякушка і пошкутильгала за півником.
Півник біжить, качка шкутильгає, півник біжить, качка шкутильгає. Бігли вони так, бігли, доки не зустріли їжачка-шкірка в голочках.
— Чого біжиш, півнику? — задер догори їжак свій гострий носик.
— Запитай качку! — Відповідає півник.
— Чого біжиш, крякушко? — питає їжачок качку.
— З неба каміння сиплеться! Біжи скоріше, поки не забило.
І побігли вони втрьох: півник у жовтих чобітках, качка-крякушка та їжачок-шкірка в голочках. Бігли, тікали, ледь ноги не переламали.
Звідки не візьмись, назустріч їм зайчик-побігайчик. Запитує зайчик півня:
— Чого біжиш, півнику?
— Запитай качку!
— Чого біжиш, каче?
— Запитай їжака!
— Скажи, їжачку, чого біжиш?
— З неба каміння сиплеться. Біжи і ти, доки не вдарило тебе по голові.
Причепився до них і заєць. Стало їх четверо. Чи запам’ятав ти їх? — Півник у жовтих чобітках, качка-крякушка, їжачок-шкірка в голочках та зайчик-побігайчик. Кинулися вони до лісу. Тільки-но забігли туди, вискочила назустріч їм лисичка-сестричка.
— Чого біжиш, півнику? — спитала лисичка-сестричка.
— Запитай качку!
— Чого біжиш, каче?
— Запитай їжачка!
— Чого біжиш, їжаче?
— Запитай зайчика!
— Чого біжиш, зайчику?
— Як же мені не тікати, коли з неба каміння сиплеться!
—Мамцю рідненька! — сплеснула передніми лапками лисичка й за ними.
Стало їх п’ятеро: півник у жовтих чобітках, качка-крякушка, їжачок-шкірка в голочках, зайчик-побігайчик і лисичка-сестричка.
Бігли, бігли, доки не зустріли кума-сірого вовка.
— Чого біжиш, півнику? — питає сірий вовк.
— Запитай качку! — Відповідає півник.
— Чого біжиш, каче?
— Запитай їжака!
— Чого біжиш, їжаче?
— Запитай зайчика!
— Чого біжиш, побігайчику?
— Запитай лисичку-сестричку!
— Чого біжиш, лисичка-сестричко?
— Як же мені не бігти, — відповідає лисичка-сестричка, — коли з неба каміння сиплеться. Біжи й ти з нами.
— Ау-у-у! — завив сірий вовк і кинувся за лисицею.
Стало їх шестеро. Пам’ятаєш їх? — Півник на жовтих чобітках, качка-крякушка, їжачок-шірка в голочках, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка та сірий вовк.
Бігли, бігли, добігли до ведмежої галявини. Там зустрів їх клишоногий Ведмедик.
— Чого біжиш, півнику? — загарчав клишоногий.
— Запитай качку!
— Чого біжиш, крякушко?
— Запитай їжачка!
— Чого біжиш, їжаче?
— Запитай зайчика!
— Чого біжиш, зайчику?
— Запитай лисичку-сестричку!
— Чого біжиш, лисичко-сестричко?
— Запитай сірого вовка!
— Скажи, куме, Чого ти біжиш?
— Тому що… тому що й всі біжать, — відповів дурний вовк, забувши, з чого припустився він за товаришами.
— Ну що ж, тоді і я побіжу, — сказав клишоногий Мишко і потягнувся за всіма.
Стало їх семеро: півник у жовтих чобітках, качка-крякушка, їжачок- шкірка в голочках, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, сірий вовк і клишоногий Ведмедик.
Бігли, бігли, доки не добігли до глибокої ями, і зупинилися.
— Що ж тепер робити? — спитав півник. — Повертаємося назад.
— Ще чого! — закричала лисиця. — Не для того ми бігли, щоб повертатися.
— А яма? — крякнула качка.
— Перестрибнемо її! Ну, півнику, стрибай першим, ти біг попереду всіх.
— Ку-ку-рі-ку! — заспівав півник, розправив крила і перелетів через яму.
За ним змахнула крилами качка-крякушка. Перелетіла й вона.
Розігнався і заєць, та так здорово стрибнув, що перемахнув не тільки через яму, але майже через весь ліс.
Настала черга їжачка, а в нього ж ніжки коротенькі; потупцював він, потупцював, згорнувся клубочком і — бух! — просто в яму потрапив.
— Та хіба так стрибають? — закричала лисиця, розбіглася щосили і теж на дні опинилась.
За нею впав і вовк, а клишоногий Мишко прямо вниз головою бухнувся.
— Отак попалися! — переглянулися звірі й очима з переляку заморгали.
Минуло три дні та три ночі. На четвертий день лисиця і каже:
— Я голодна.
— І я! — клацнув зубами вовк.
— І я! — загарчав ведмідь.
Тільки їжак мовчав.
— Кого нам з’їсти? — спитав вовк.
— Найменшого! — відповіла лисиця і глянула на їжака.
— Тримай його! — заревли звірі й накинулися на колючого.
Але їжачок-шкіра в голочках відразу згорнувся в клубочок і випустив свої колючі голочки. Звірі схопили його лапами, але миттю відсмикнули їх назад.
— Ой-ой-ой, він мене вколов! — заскавчала лисиця.
— І мене, — простогнав ведмідь.
— І мене! — ойкнув вовк.
Притихли звірі в глибокій ямі і весь день, не ворухнувшись, просиділи. А коли настала ніч, заревіли по-страшному, заклацали зубами і розірвали один одного на шматки. Хто кого з’їв — сказати важко, бо було темно, хоч око виколи, але на ранок їжак побачив, що в ямі немає ні вовка, ні ведмедя, ні лисиці.
Залишився їжачок один і задумався: що йому робити в цій ямі? Тут два великі крила закрили від нього сонце.
— Орел! — злякався їжак і випустив свої голочки, але орел гукнув йому:
— Не бійся, їжаче! Не погубити тебе прилетів я, а врятувати, бо ти добрий їжачок. Минулого літа ти з’їв ту страшну змію, яка підбиралася по скелях до мого гнізда і хотіла проковтнути моїх орлят..
І, спустившись, орел підняв їжака своїми пазурами, виніс його з ями та обережно опустив на траву.
Дуже зрадів їжачок-шкірка в голочках і потихеньку повернувся до себе в нірку.
А півник і качка, перестрибнувши яму, бігли цілу годину, втомилися і сказали один одному:
— Каміння з неба вже не сиплеться!
І повернулися вони до свого рідного села, а зайчик-побігайчик залишився в лісі.
Джерело:
“Болгарские народные сказки”
Том 1
Упорядник – Ангел Каралійчев
Видавництво: “Свят”
м. Софія, 1984 р.