Казка про місячне сяйво

Жив колись один лікар. Він був дуже старий і носив окуляри, тому що погано бачив.

У лікаря було кошеня. Воно було зовсім маленьке і повністю чорне, тому що таке уродилося.

Лікар з ранку до вечора лікував дітей, дорослих і старих. А кошеня цілими днями ганялося за мухами, метеликами й пташками.

Якось увечері лікар сидів за столом і читав газету. А на столі стояла електрична лампа і світила лікарю, тому що в темряві він читати не міг.

А кошеня лежало на підлозі й ловило свій хвіст, тому що більше не було чого ловити: у кімнаті не було ні мух, ні метеликів, ні птахів. І кошеняті не потрібна була електрична лампа, тому що кішки, навіть найменші, добре бачать у темряві.

Раптом у вікно увірвався вітер, тому що лікар любив свіже повітря і тримав вікно відчиненим. Газета заворушилася й зашаруділа. Кошеня стрибнуло на стіл і кинулося на газету, бо подумало, що це шарудить мишка. По дорозі воно зачепило лампу. Лампа впала зі столу, розбилася і згасла.

– Що це? – спитав лікар, тому що стало темно.

А кошеня побачило, що воно наробило, вискочило у вікно і втекло.

Воно бігло повз будинок, повз сад… повз млин, повз скошене поле…

І прибігло до гори.

Це була велика, висока гора.

І кошеня вибігло на гору, бо не могло зупинитися.

А на горі стояв Місяць, тому що він саме з цієї гори й сходив на небо. А біля Місяця висіло оголошення:

“Схід Місяця рівно о сьомій.
Стороннім вхід заборонено”.

Кошеня було стороннє, отже, йому теж заборонялося підходити до Місяця. Але воно все ж таки підійшло, тому що не вміло читати.

Воно заскочило на Місяць, сіло і сиділо дуже довго. Так довго, що йому стало сумно і захотілося повернутися додому до старого лікаря, до яскравої лампи і теплої пічки.

Воно підійшло до краю Місяця і присіло, щоб зістрибнути.

Але воно не стрибнуло, бо злякалося. Гора була далеко і стала зовсім маленькою.

Поки воно сиділо й сумувало, місяць зійшов і піднявся високо в небо. А коли піднімаєшся високо, то все, що внизу, здається дуже маленьким.

Кошеня бачило маленькі гори, маленькі річки та моря, тому що воно могло бачити в темряві. Але воно боялося стрибати з такої височини і тихенько сиділо на краю Місяця.

Місяць линув над полями, і поля лежали, як темні ковдри.

Місяць линув над морями, а вода в морях була зовсім чорною.

Місяць линув над містами, а в містах виблискували вогники.

І скрізь була темна ніч. Але на Місяці було світло, тому що там було багато місячного сяйва. І кошеня примружилося, тому що захотіло спати.

Воно спало довго і не помітило, як Місяць обернувся навколо всієї Землі.

А потім воно підскочило й прокинулося, тому що Місяць вдарився об гору. Кошеня впало на гору і побачило, що це була та сама гора.

Кошеня скотилоя з неї і покотилося повз скошені поля, повз млини, повз сади, повз будинок – до самісіньких дверей. Тому що не могло зупинитися.

І воно вкотилося в дім, тому що двері були відчинені.

У кімнаті за столом сидів лікар. Але він не читав газету, тому що лампа розбилася, а він не вмів читати у темряві.

Лікар побачив кошеня і сказав:

– Що це? – тому що в кімнаті стало світло.

А це світилося кошеня.

Раптом вітер увірвався у вікно, і газета заворушилася. Кошеня скочило на стіл і стрибнуло на газету. А з його чорного хутра посипалися іскри, тому що кошеня усе забруднилося у місячному сяйві, поки сиділо на Місяці.

Лікар сказав:

– Де моя щітка для одягу?

Він знайшов щітку і гарненько почистив кошеня, і усе місячне сяйво обсипалося на газету.

Лікар струсив його до склянки, поставив склянку на стіл і сказав:

– Цього світла поки що вистачить. А завтра я куплю нову лампочку.

І він знову почав читати газету.

А кошеня лягло на підлогу і почало ловити свій хвіст.

А повз будинок, повз садок, повз млин, повз скошені поля тягнулася вузенька стежка з місячного сяйва. Тому що воно всю дорогу обсипалося з кошеняти.