Казка про сміливу принцесу та зачарованого дракона

Колись дуже-дуже давно жила собі одна принцеса. Звали її Анна, і була вона найменшою та найулюбленішою дочкою старого Короля. Усі королівські піддані також обожнювали маленьку принцесу. Адже вона дійсно була прекрасна, хіба що трохи вередлива та пихата. Ось щось закортить, та хоч зірку з неба діставай, якщо принцеса забажає.

Одного разу Анна захотіла на свій день народження триповерховий шоколадний торт. Довелось скликати усіх відомих кухарів з усього королівства та нашвидкоруч готувати цю чудернацьку шоколадну чудасію. Торт вийшов дуже смачним, але і дуже-дуже великим, тому довелось його їсти усім королівством.

Наступного разу Анні закортіло виростити у королівському саду пальми та бананові дерева. Почувши про таке неподобство, королівський садівник просто зомлів та пролежав без тями цілий місяць. А тим часом з Африки та Єгипту до королівства привезли справжнісінькі пальми, які згодом заполонили увесь королівський сад і перетворили його на справжні джунглі.

Проте найцікавіше та найскладніше Анна вигадала, коли у королівстві збирались святкувати Новий Рік.

– Тату, – сказала вона, – я хочу дракона!

– Що, моя люба? – жахнувся Король. – Може мені почулось? Я ж трохи недочуваю на ліве вухо. Може ти хочеш запустити у небо повітряного змія, чи щось таке?

– Ні! – відповіла Анна. – Тобі нічого не почулась – я хочу справжнього дракона! Хочу! Негайно!

– Який жах, – прошепотіли усі королівські піддані, – дракон! Він же спалить усе королівство!

– Люба моя, а навіщо тобі дракон? – запитав Король.

– У жодної принцеси немає дракона! А у мене – буде! Я його дресируватиму і годуватиму! І це буде мій дракон! Дістань мені дракона! Негайно! – відповіла Анна.

Бідолашний Король не знав, що йому робити, та як виконати бажання молодшої дочки.

– Але, люба моя донечко, я ж навіть не уявляю, де зараз шукати драконів, – сказав він, – у нашому королівстві про них сто років вже нічого не чутно. Та не дуже вони і добрі, і навряд чи їм сподобається, щоб ти їх дресирувала.

– Ой, чує моє серце – лихо буде, – схопився за голову королівський садівник.

Проте Принцеса і чути нічого не хотіла. Навпаки, вона дуже розсердилась на батька та на усіх королівських підданих, які посміли її ослухатись.

– Якщо ви такі боягузи, я сама знайду дракона та приведу до нашого королівства! – сказала вона та наказала запрягати їй найкращого королівського коня, щоб вирушити на пошуки дракона.

Сестри та Король намагались її відмовити, проте вперта Принцеса і чути нічого не хотіла. Хоча і вона сама не знала, де шукати драконів, та як вони взагалі виглядають.

Недовго думаючи, Принцеса вирішила навідатись за порадою до старої королівської Відьми. Казали, що вона була дуже лиха і мала б знати, де знайти дракона.

Дорога до хатинки Відьми вела через довгий темний ліс. І хоча Анна була сміливою принцесою, вона все одно трохи злякалась. Ще ніколи в житті вона не від’їжджала так далеко від королівського палацу. Пригорнувшись до Зірочки, найкращого королівського коня, вона перелякано дивилась навкруги, наче очікуючи, що десь з-за дерева несподівано вистрибне дракон.

– Уууух! – і раптом біля Зірочки з’явився величезний сірий вовк.

Проте Анна ніколи у своєму житті не бачила вовків, тому вона подумала, що той і є дракон.

– Як чудово, що ми зустрілись, – сказала вона, – я Вас давно вже шукаю.

– Що? – здивувався вовк. – Мене? Навіщо?

– А Ви дійсно вмієте дихати вогнем? – запитала Принцеса.

– Ні, – відповів вовк.

– І який Ви після цього дракон? – розсердилась Принцеса. – І що з Вами тепер робитиму?

– Я? Дракон? – засміявся вовк. – Ой, не можу! Ой, я й забув, який я голодний! Тобі дуже пощастило, що ти мене так розсмішила! Ой, зараз лусну! Їдь собі, поки я ще добрий!

І Принцеса з Зірочкою відправились далі на пошуки хатинки королівської Відьми. Несподівано біля неї з’явився великий рудий хвіст – це була лисиця. Анна також ніколи не бачила у своєму житті лисиць, і тому цього разу вона вирішила не робити передчасних висновків відносно драконів.

– Доброго дня! – привіталась вона з лисицею. – Як Ваше здоров’я?

– Дуже дякую, та наче нічого, – відповіла лисиця, – а куди Ви вирушаєте, молода пані?

– Та шукаю собі дракона, – позіхнула Анна.

– Дивно, – сказала лисиця, – я пам’ятаю Червону Шапочку, та як вона шукала будиночок своєї бабусі. Пам’ятаю трьох поросяток, які шукали свій дім. Проте, щоб у новорічну ніч шукали драконів, – такого у моєму житті ще не було.

– Тоді, можливо, Ви мені підкажете, як знайти хатинку королівської Відьми? – запитала принцеса

– Ой, краще б ти шукала дракона! Чи відомо тобі, яка ця Відьма лиха? Вона така зла, що коли їсть цибулю, то навіть не плаче! Вона перетворить тебе на жабу та зварить з тебе суп! – відповіла лисиця. – Верталась би ти додому та святкувала б собі Новий Рік.

Проте Анна анітрохи не злякалась. Вона тільки впевнилась, що лихій Відьмі має бути все відомо про драконів. Проте чи погодиться вона їй про них розповісти?

Раптом Зірочка зупинився, і Анна побачила перед собою будинок старої Відьми. Він був дуже старий, занедбаний, і здавалось, що там років триста ніхто давно вже не жив.

Проте Принцеса була вихованою дівчиною, тому вона обережно постукала у двері, сподіваючись, що там все ж таки хтось є. Дійсно, стара лиха Відьма була вдома, вона як раз варила зілля з равликів та ніжок жаб, тому дуже розсердилась, що Принцеса її відволікла.

– Хто ти? Навіщо прийшла до мене? – навіть не привітавшись, запитала Відьма.

– Вибачте, що завдала Вам клопоту, але мені вкрай необхідний дракон, – відповіла Анна, – і я дуже сподівалась, що Ви мені допоможете.

– Я? Допоможу? – запитала Відьма і зловісно засміялась, адже вона же ніколи в своєму житті жодного разу ще нікому не допомагала.

От начаклувати щось лихе, перетворити людину на попіл – Відьма добре вміла, а от допомагати – аж ніяк.

– Люба моя, напевно, ти не знаєш, хто я, – сказала Відьма, припинивши сміятись, – тому я тобі пробачаю. А тепер геть з моїх очей, доки я не розсердилась.

– Ні, ні, – запевнила Анна, – мені так багато про Вас розповідали… Багато лихого….Тому я вирішила прийти саме до Вас. Я зроблю все, що Ви забажаєте, працюватиму з ранку до ночі, варитиму жаб, але без дракона нікуди не піду.

Відьма з зацікавленістю подивилась на цю дивну дівчину, яка з’явилась до неї у новорічну ніч та вимагає зустрічі з драконом.

Але Відьма була дійсно лиха та підступна, тому вона вирішила піти на хитрість та обдурити Принцесу. Насправді ж вона не збиралась їй допомагати, а вирішила забрати собі її красу та юність. Проте для цього необхідно було зварити зілля, що потребувало часу, тому Відьма дозволила Анні залишитись у себе.

– Добре, – сказала вона, – у мене як раз у стайні є один дракон. Він ще молодий, і з ним стільки клопоту, так що мені вкрай необхідна помічниця! Крім того, мені дуже потрібна служниця, яка б прибирала та готувала для мене, бо я не маю на це часу.

Чесно кажучи, Анна не вміла ні готувати, ні прибирати, проте вирішила не казати цього Відьмі, щоб не розсердити її.

Скільки ж у Відьми було брудного посуду! Три дні і три ночі бідолашна Анна те й робила, що гріла воду та мила неймовірну кількість каструль, тарілок, чашок, казанів та виделок. Три дні і три ночі Принцеса підмітала, мила підлогу, прибирала та прала. І лише на четвертий день їй вдалось хоч одним оком глянути на дракона. Проте той дещо розчарував її – він був якийсь занадто сумний і не звернув на Принцесу жодної уваги.

– Напевно, запишався, що він дракон, – вирішила Анна.

Наступного дня Анна знов навідалась у стайню. Здавалось, нічого не змінилось – дракон сидів собі тихенько зовсім сумний, і тільки сльози котились з його очей. Анні стало так його шкода, що вона не витримала та запитала, чому він такий сумний. Проте дракон промовчав – він не бажав розмовляти з принцесою.

– Ну, от, – образилась вона, – я стільки роблю, щоб звільнити тебе, а ти так неввічливо себе поводиш! Сором, та й годі!

Наступного дня принцеса знов завітала до дракона. Вона обов’язково вирішила з ним подружитись.

– Може ти такий сумний через Відьму, – сказала Анна та віддала йому свій носовичок, щоб він зміг витерти сльози, – але я виконую усі її забаганки, тому вона повинна звільнити тебе. Я відведу тебе до свого королівства, тобі обов’язково там сподобається. У мене є такий чудовий сад! Він дуже великий та гарний, так що тобі буде, де жити. А що ти полюбляєш їсти? Бо людей я тобі їсти точно не дозволю!

Дракон знов змовчав та ще більше чомусь посумнішав. Принцеса вже почала трохи сердитись на таку його впертість.

– Вперше зустрічаю дракона, – сказала вона, – хоча я взагалі у своєму житті вперше зустрічаю дракона, який сидить собі в стайні, постійно рюмсає та мовчить. А потім ще дивується, що з ним ніхто не хоче спілкуватись!

Анна вже збиралась йти, як раптом Дракон промовив:

– Вимушений тебе розчарувати, Принцесо, але я не дракон.

– А хто ж? – здивувалась вона.

– Насправді я – принц, і мене зачаклувала ця зла відьма, бо я відмовився одружитись з нею, – відповів Дракон.

– Який жах! Який жах, що ти не дракон! – сказала Анна. – І що мені з тобою тепер робити, зачарований Принце?

– Взагалі, дракон з мене дуже поганий, – образився Принц, – а для того, щоб мене розчаклувати, треба вбити лиху відьму.

– Але я не хочу, щоб ти знов перетворився на принца, – сказала Анна, – я прийшла сюди за драконом, та з драконом і піду!

– Як би ти сама була драконом, – розсердився Принц, – то я б залюбки подивився на тебе, як би ти хотіла такою залишитись!

Після довгих суперечок Принцеса погодилась допомогти цьому бідоласі. Цілу ніч вони думали, як же їм здолати лиху відьму. Адже вона була така хитра та підступна, що навряд чи її можна було так легко обдурити.

Тим часом Відьмі вдалося, нарешті, зварити зілля, за допомогою якого вона могла б забрати юність та красу Анни. Їй залишалось тільки вмовити Принцесу випити його, але як?

Тоді Відьма вирішила схитрувати – вона покликала Анну і сказала, що дуже вдячна їй за допомогу. Такої наймилішої та найдобрішої принцеси вона ще не зустрічала, тому за її працьовитість та турботу разом з драконом вона дарує їй чарівний напій. Лише один ковток цього напою дасть змогу Принцесі стати ще вродливішою, ще чарівнішою, ще милішою. Такої найгарнішої Принцеси не знатиме цілий світ.

Анна одразу зрозуміла, що Відьма хоче її отруїти, тому, коли та відвернулась, принцеса непомітно дістала свій носовичок, який був ще мокрим від сліз дракона, та обережно викрутила його над келихом. Адже усім відомо, що драконові сльози здолають будь-яку отруту. Після цього Принцеса підняла келих та зробила маленький ковток.

Відьма очам своїм не повірила, побачивши, що Анна жива та здорова.

– Невже я десь помилилась? – здивувалась вона та нахилилась до величезного казана, у якому варила своє чарівне зілля. – Що з ним не так?

Тоді Принцеса подякувала Відьмі та сказала, що завдяки їй стала ще гарнішою.

З заздрістю подивилась Відьма на Анну, і здалось їй, що вона дійсно стала вродливішою та милішою. Якщо лише один ковток зробив з Принцеси таку красуню, подумала Відьма, то випивши цілий келих, вона сама стане вродливішою за неї. І, недовго думаючи, Відьма випила отруйне зілля, впала на підлогу і померла.

Проте чари над Принцом не розвіялись, прибігши до стайні, Анна побачила, що він так і залишився драконом. Принцеса навіть зраділа, але Принц – анітрохи.

– Ти мусиш мене поцілувати, – сказав він, – тоді я точно перетворюсь на принца.

– І допоможеш мені знайти іншого дракона? І щоб він був не принцом? – запитала Анна.

– Та я сам його до тебе приведу! – змолився Принц. – Поцілуй мене нарешті!

Так Принц знову став людиною. Він допоміг Принцесі повернутись додому, де її радісно зустріли батько та сестри, які вже думали, що вона загинула. Цілий місяць святкували у королівстві її повернення.

А навесні, коли до королівства повернулись птахи, та все навкруги розквітло, Принц знову відвідав Принцесу. Щоправда, замість обіцяного дракона, він запропонував Анні вийти за нього заміж. Спочатку вона трохи розсердилась, що Принц не дотримав своєї обіцянки, та врешті-решт погодилась. Вона теж покохала Принца, та й шукати дракона вдвох стало значно цікавіше.