Казка про сусідську дівчинку

Було таке чи й не було, а в людей печалі було чимало. Мала одна вдова дорослу дочку – звали її Деріє.

Дівчина наймитувала то в одних сусідів, то в інших – так і жили з матір’ю.

Якось дівчину попросили витрусити килими в одних людей та й дали їй за це двадцять монет. Іде дівчина з грошима додому, аж трапилася їй по дорозі циганка.

– Поворожу, дівчино, й долю розкажу,– каже циганка.

А дівчина питає:

– А за скільки ти поворожиш?

– Та за двадцять монет.

Віддала їй дівчина двадцять монет, а циганка й наворожила:

– Дівчино, доля твоя ясна: ти скоро вийдеш заміж за панського сина.

Сподобалось дівчині, що циганка їй таке наворожила, біжить вона до матері та й хвалиться. А мати й відповідає:

– Ой, дочко, як тобі на роду написано, так і буде!

Цю розмову підслухав їхній сусід, панський син, та й думає собі: «Овва! Спить на рядні, а бачить візира вві сні!»

– Іди, доню, на базар та купи перепічку або паляничку, бо я від голоду аж заточуюсь,– просить мати. А Деріє й одказує:

– Я, мамо, усі гроші віддала ворожці.

– Отже, не буде ні перепічки ні палянички: хай кишки пограють, а тоді посумують,– зажурилася мати, й вони полягали спати голодні.

А панський син підслухав цю розмову, а вранці, щоб подратувати Деріє, кричить дівчині через тин:

– Деріє, Деріє! Паляниця була та загула, і перепічка була та загула, зате вийдеш за панського сина!

А дівчина відповідає:

– Таке мені судилося – й сама не збагну: буде в мене чоловік – панський син.

Панський син розгнівався та й замовк. А наступного дня знову:

– Деріє, Деріє! Паляниця була та загула, і перепічка була та загула – зате вийдеш за панського сина!

– Таке мені судилося – й сама не збагну: буде в мене чоловік – панський син,– відгукується дівчина.

Розгнівався панський син. Ото й просить матір:

– Оженіть мене, паніматко!

– То й добре,– одказує мати й несе подарунок дочці паші , щоб заручити молодят.

А панський син через тин гукає:

– Деріє, Деріє! Паляниця була та загула, і перепічка була та загула – зате вийдеш за панського сина!

– Таке мені судилося – й сама не збагну: буде в мене чоловік – панський син,– відповідає дівчина.

Тоді втішений панський син повідомляє:

– Панський син заручився з донькою паші – отак собі на язиці й запиши!

І так він гукав їй щодня, тільки дівчина відповідала: «Таке мені судилося – й сама не збагну: буде в мене чоловік – панський син».

Нарешті панський син розгнівався так, що довелося матері його заспокоювати:

– Не зачіпай, сину, бідняків, нащо вони тобі? Хто знає, що станеться, перш ніж зійде сонце. А ще кажуть: великі шматки кусай, та мало слів промовляй…

Не слухається син.

– А я цій дівці щодня дошкулятиму. Ти ж ба – голота, а заміж за панського сина хоче. Та котрий багач візьме таку убогу дівчину для свого сина?

Аж це починають свати готуватися до весілля панського сина з донькою паші, шиють нареченій весільні шати.

А панський син знай кричить про це удовиній дочці, а та одно відповідає:

– Таке мені судилося – й сама не збагну: буде в мене чоловік – панський син!

Настав день весілля, молоду в густому серпанку приводять у дім панського сина.

Той її зустрічає, садовить на покуті, а сам, як годиться, виходить прогулятися. Тоді молода скидає серпанок та весільні шати й говорить свекрусі:

– Я піду додому!

– Ой, що ти, дочко, хіба ж можна? Ти ж тільки-но увійшла в нашу хату, ще й словом із моїм сином не перемовилася!– умовляє її свекруха, але невістка й слухати не хоче:

– Мені твій син не до вподоби, я давно вже кохаю батькового писаря. А за твого сина я пішла, бо не хотіла перечити батькові. А ще я гадала, що твій син рівня моєму коханому, а тепер, як побачила, то й геть не хочу його,– промовила дочка паші та й почимчикувала додому.

Мати молодого не знає, що й діяти: стільки грошей пропало, а молода втекла. Раптом вона згадала про сусідську дівчину: «Ця хоч і вбога, так гарна – візьму її». Ото йде до дівчини та й каже:

– Деріє, чи ти знаєш, що наша молода втекла? Давай ми замість неї тебе зробимо молодою!

Зраділа дівчина, йде в дім багачів сусідів, вбирається у весільні шати, накидають на неї серпанок та й садовлять на покуті.

А увечері приходить молодий, веде дівчину за руку до своєї кімнати.

А рано-вранці знову біжить до тину й кричить:

– Деріє, Деріє, де ти?

Та цього разу ніхто не відгукнувся.

Тоді біжить панський син до матері та й хвалиться:

– Оце вже я, мамо, таки дошкулив удовиній дочці. Зачепив словом і сьогодні, та вона промовчала!

А мати й одказує:

– Мовчи, сину, бо вдовина дочка досягнула того, чого бажала. Твоя дружина – Деріє, а дочка паші ще вчора втекла – ти їй не сподобався, і я мусила взяти сусідку.

– Ну, коли Деріє судилося таке, що я мав стати її чоловіком, то й мені судилася вона. От і добре!

Справили вони весілля і живуть любо й мило.