Хлопчик-паж і срібний кубок

Жив на білому світі колись один хлопчик. Він служив пажем у багатому замку. Хлопчик він був слухняний, і всі в замку його любили – і шляхетний граф, його пан, якому він прислужував, ставши на одне коліно, і огрядний старий дворецький, у якого він був на побігеньках.

Замок стояв на краю кручі, над морем. Стіни у нього були товсті, і на тій його стороні, що дивилася на море, в стіні була невелика хвіртка.  Відчинивши її,  можна було зійти краєм урвища до води і сонячним літнім ранком покупатися в грайливому морі.

Навколо замку розкинулися квітники, сади, галявини, а за ними зарості вересу, що тягнулася до віддалених гірських бескидів.

Маленький паж любив гуляти в цих заростях у вільний час. Там він бігав, скільки хотів, ганявся за джмелями, ловив метеликів, розшукував пташині гнізда. Старий дворецький охоче відпускав пажа гуляти – він знав, що здоровому хлопчикові корисно попустувати на свіжому повітрі. Але перед тим, як відпустити пажа, старий завжди застерігав його:

– Тільки дивися, малюче, не забувай мого наказу: гуляти гуляй, але тримайся подалі від Горба Фей. З «маленьким народом» треба бути обережним!

Горбом Фей він називав невеликий зелений горбик, що підносився  у двадцяти  метрах від садової хвіртки. Люди говорили, що в цьому горбику мешкають феї і вони карають кожного, хто насмілиться наблизитися до їх житла. Саме тому сільські мешканці за півмилі обходили горбик навіть вдень – так вони боялися підійти до нього дуже близько і прогнівати «маленький народ».

А вночі люди і зовсім туди не ходили. Всім відомо, що в нічний час феї вилітають з свого житла, а двері до нього залишаються відкритими навстіж. І може трапитися, що який-небудь невдаха не побачить і потрапить через ці двері до фей.

Але хлопчик-паж був дуже сміливим. Він не тільки не боявся фей, але прямо-таки бажав побачити їх помешкання. І ось одного разу вночі, коли всі спали, хлопчик тихенько вийшов з замку. Відкрив хвіртку в стіні, зійшов по кам’яним сходинкам до моря, потім піднявся до заростів вересу і попрямував прямо до Горба Фей.

Йому на радість, виявилось, що люди правду говорили: верхівка Горба Фей була як ножем зрізана, а зсередини лилося світло.

Серце у хлопчика забилося – так йому було цікаво дізнатися, що там всередині! Він зібрався з духом, вибіг на горбик і стрибнув в отвір.

І ось він опинився у величезній залі, освітленій незліченними крихітними свічками. Тут за блискучим столом сиділо багато фей, ельфів і гномів. Одягнені вони були хто в зелені, хто в жовті, хто в рожеві плаття. У інших одяг був блакитний, бузковий, червоний – словом виблискував, усіма барвами веселки.

Хлопчик-паж, стоячи в темному кутку, спостерігав за феями і гадав собі: «Скільки їх тут, цих маляток! Як дивно, що живуть вони по сусідству з людьми, а люди нічого про них не знають!» І раптом хтось – хлопчик не помітив, хто саме, – оголосив:

– Несіть кубок!

В ту ж мить  два маленькі ельфи-пажі в яскраво-яскраво-червоних лівреях кинулися від столу до крихітної стінної шафи в скелі. Потім повернулися, згинаючись під чималою вагою прекрасного срібного кубка, багато прикрашеного зовні і позолоченого всередині.

Вони поставили кубок на середину столу, а всі феї заплескали в долоньки і закричали від радості. Потім вони по черзі стали пити з кубка. Але скільки б вони не пили, вина в кубку не ставало менше. Він весь час залишався повним по самі вінця, хоча ніхто в нього не доливав. Вино в кубку весь час змінювалося, ніби воно було зачароване. Кожен, хто сидів за столом, по черзі брав у руки кубок і говорив, якого вина йому хочеться покуштувати. І кубок миттю наповнювався цим самим вином.

«Добре було б забрати цей кубок додому! – подумав хлопчик-паж. – А то ж ніхто не повірить, що я тут побував. Треба мені що-небудь узяти звідси, – довести, що я тут був». І він став чекати вдалого випадку.

Незабаром феї його помітили. Але вони нітрохи на нього не розгнівалися за те що він прокрався в їх житло. Вони навіть зраділи йому і запросили його сісти за стіл.

Але пройшло небагато часу і мало-помалу вони почали зневажливо і грубо розмовляти з непроханим гостем. Вони глузували з хлопчика за те, що він служить у простих смертних. Говорили, що їм відомо все, що відбувається в замку, і жартували зі старого дворецького. Адже хлопчик його гаряче любив. Висміювали вони і страви, які хлопчик їв в замку, говорили, що вони годяться тільки, як корм для худоби. А коли ельфи-пажі в яскраво-яскраво-червоних лівреях ставили на стіл яку-небудь нову страву, феї посували таріль до хлопчика і пригощали його:

– Спробуй! У замку тобі такого не доведеться покуштувати.

Нарешті хлопчик не витримав їхніх насмішок. Адже він вирішив забрати кубок, і пора було це зробити. Він схопився і підняв кубок, міцно стиснувши його ніжку обома руками.

– За ваше здоров’я вип’ю води! – крикнув він.

І рубіново-червоне вино в кубку миттєво перетворилося на чисту холодную воду.

Хлопчик підніс кубок до губ, але пити не став, а одним махом виплеснув всю воду на свічки. Зал відразу занурився в непроглядну темряву, а хлопчик, міцно тримаючи в руках дорогоцінний кубок, кинувся до верхнього отвору і вискочив з Горба Фей на світло зірок. Вискочив він якраз вчасно, бо в ту ж мить горб з гуркотом розвалився у нього за спиною.

Хлопчик-паж кинувся бігти зі всіх ніг скрізь зарості вересу, а весь натовп фей пустився за ним навздогін.

Феї сильно лютували. Хлопчик чув їх пронизливі гнівні крики і добре розумів, що, якщо його наздоженуть, не зносити йому голови.

Серце у нього впало. Як би швидко він не біг, де ж йому змагатися з феями! А вони вже наздоганяли його. Здавалося, ще трошки, і він загине.

Але раптом в мороці зазвучав чийсь таємничий голос:

«Якщо хочеш до замку путь знайти

На березі шукай шляхи.»

То був голос одного нещасного смертного. Він колись потрапив в полон до фей і не хотів, щоб сміливого хлопчика спіткала така ж доля. Але в той час хлопчик-паж цього ще не знав.

Проте він пам’ятав, що феї не зможуть нічого заподіяти людині, яка ступить на прибережний мокрий пісок. І ось паж звернув убік і побіг до берега. Ноги його ув’язли в сухому піску, він важко дихав і вже думав, що ось-ось впаде без сил. Але все-таки продовжував бігти далі.

А феї все наздоганяли його, і ті, що мчали попереду, вже готові були його схопити. Але тут хлопчик-паж ступив на мокрий твердий пісок, з якого тільки що схлинули морські хвилі, і зрозумів, що врятувався.

Феї не могли тут і кроку ступити. Вони стояли на сухому піску і голосно кричали з досади і люті, а хлопчик, з дорогоцінним кубком в руках, біг по краю берега. Він швидко вибіг по кам’яних сходинках і сховався за хвірткою в товстій замковій стіні.

Пройшло багато років. Хлопчик-паж сам став поважним дворецьким і вчив маленьких пажів прислужувати. Дорогоцінний кубок, свідок його нічних пригод, зберігався в замку.