Хлопчина в ополонці
Годованець Микита Павлович
Хлопчина й не гадав ускочити в біду:
На ноги ковзани і — вітер не здогонить.
Враз проломився на тонкім льоду
І в ополонці тоне,
Якийсь Дідусь іде. Притишує ходу,
Очима злими на хлопчину блима:
— Годинонька лиха із пустунами тими!
На збитках скрізь — на пасіці, в саду.
І тут ось шкодиш, на льоду?
Гляди, як попаду,
Ой буду бити! —
Гукає Дід сердито.
— Дідусеньку! Та ви ж мені рідня!
Чи ж на очах у вас топитись мушу? —
Зубами цокотить невдале дитиня. —
Спочатку, рідний, порятуйте душу,
А потім бийте хоч щодня!
Діди, Діди,
До рани добрих вас клади!
В смертельну ж воду попади,
Почнуть вичитувать науку,
А от, піди-но, не простягнуть руку!