Хрест на серці

Болді Вудс потягнувся по пляшку — і таки дістав її. Коли вже Болді хотів щось отримати… Втім, це зовсім інша історія. Вудс налив собі третю склянку, на палець вище, ніж дві попередні. Болді сьогодні давав поради, а рай ця варт своєї плати.
— На твоєму місці я був би королем, — упевнений тон Болді підтвердило порипування його кобури і дзвін острогів.
Веб Їгер посунув на потилицю крислатого солом’яного капелюха-стетсона, ще більше скуйовдивши світле волосся. Втім, чепуритися все одно не мало сенсу, і Веб вирішив взяти приклад зі свого винахідливого співрозмовника — налив і собі.
— Якщо чоловік одружився з королевою, то навряд чи він стане двійкою, — невдоволено виголосив Веб.
— Певно, що ні! — підтримав розмову досі спраглий і переповнений співчуття Болді, котрого явно не залишило байдужим порівняння справ сімейних із картярськими. — Ти король по праву. Я б на твоєму місці вимагав перездати карти. Їх тобі підтасували — ось що я тобі скажу, Вебе Їгер.
— Що? — у блакитних очах Веба зблиснув промінчик надії.
— Ти ж принц-консорт!
— Друже, охолонь! Давай без образ!
— Це титул, така карта, але взяток вона не бере, — пояснив Болді. — Послухай сюди, Вебе. Так у Європі називають деяких хлопців. Уяви, що ти, чи я, чи якийсь нідерландський герцог одружується з представницею королівської родини, яка рано чи пізно стає королевою. Думаєш, ти будеш королем? Дзуськи! Під час коронації твоє місце буде десь між старшим доглядачем королівських песиків і дев’ятим почесним охоронцем королівської опочивальні. Але ти з’являтимешся на світлинах, ну і тобі доведеться попрацювати над появою наступника престолу. Такий от розклад. Так, сер Веб, ви — принц-консорт, і на вашому місці я б улаштував міжцарів’я або габеас корпус,і я став би врешті королем, навіть якби мені довелося добряче перетасувати всю колоду.
На підтвердження серйозності своїх намірів Болді спорожнив склянку.
— Болді, — урочисто почав Веб, — ми з тобою роками випасаємо корів на одному пасовищі. Ми з дитинства ганяли по тих самих луках, торували ті самі стежки. З ким іще я міг би поділитися сімейними проблемами? Ти був об’їждчиком на ранчо Нопаліто, коли я одружився з Сантою МакАлістер. Я був старшим тоді, а хто я тепер? Я не вартий навіть вузла на мотузці, якою прив’язують коней до стовпа.
— Коли старий МакАлістер був королем товару Західного Техасу, — докинув Болді з диявольською лагідністю, — ти теж не пас задніх. На ранчо до твого слова дослухались.
— Так воно й було, — зізнався Веб, — доки старий не втямив, що я хочу загнуздати Санту. Тоді він відіслав мене на пасовище, якнайдалі від дівчини. Коли старого не стало, Санту почали називати «королевою». А я — просто головний над худобою, не більше й не менше. Вона заправляє всім, вона має справу з грошима, я навіть м’ясо молодого бичка не можу продати туристам без її відома. Санта — королева, а я — містер Ніхто.
— На твоєму місці я був би королем, — повторив Болді, затятий монархіст. — Коли чоловік одружується з королевою, він повинен коштувати стільки ж, як і вона, — приправлений — солений — сушений, на пасовищі й на прилавку. Чимало хлопців дивуються, що в Нопаліто ти не маєш права голосу. Я не хочу образити місіс Їгер — годі й шукати кращої панянки між Ріо-Гранде і наступним Різдвом, але чоловік має бути головою на своєму ранчо.
Виголене засмагле обличчя Їгера набуло ображеного і сумного вигляду. Цей вираз, у поєднанні зі скуйовдженим солом’яним волоссям і наївними блакитними очима, зробив ковбоя схожим на школяра, чиє місце в компанії захопив молодший, але дужчий хлопець. Проте майже двометровому мускулястому тілу, оздобленому револьверами, таке порівняння явно не пасувало.
— Як ти мене назвав, Болді? — запитав він. — Якого я сорту?
— Ти консорт, — виправив Болді, — принц-консорт. Це карта така, щось середнє між козирним валетом і трійкою.
Веб Їгер зітхнув і підняв із долівки ремінь від чохла до свого вінчестера.
— Сьогодні я повертаюсь на ранчо, — додав він неохоче, — вранці маю відіслати череду биків до Сан-Антоніо.
— Тоді їдьмо разом до Сухого Озера. В мене на стійбищі в Сан-Маркосі зібрали худобу і відбирають дволіток.
Приятелі осідлали коней і стали поволі віддалятися від маленького селища поблизу залізниці, до якого вранці завела їх спрага.
Біля Сухого Озера, перш ніж попрощатися, чоловіки притримали коней, щоб викурити по цигарці. Багато миль вони їхали в тиші, котру порушувало лише негучне постукування кінських копит по трав’яному килиму і черкіт дерев’яних стремен об колючки чагарників. Але в Техасі розмова рідко буває безперервною. Ні миля подоланого шляху, ні обід, ні навіть убивство не стають на заваді її продовженню. Не дивно, що Веб вирішив раптово повернутися до розмови, початої десять миль тому.
— А ти пам’ятаєш, Болді, часи, коли все було по-іншому? Пригадай, як старий МакАлістер не дозволяв нам із Сантою зустрічатися, а вона примудрялася присилати звісточку, що хоче мене побачити? Старий Мак обіцяв продірявити мене як решето, якщо я наближусь до ранчо на відстань пострілу. Пам’ятаєш знак, який мені подавала Санта, — хрест на серці?!
— Чи пам’ятаю я? — Болді шарпнувся, а в очах засвітилось лукавство. — Ах ти шкодливий старий койот! Я не пам’ятаю?! Щоб ти знав, клята стара закохана рогата черепахо, всі хлопці на стійбищі були в курсі. «Кістки у шлунку» — ось як його називали. Ми помічали знак на всьому, що нам присилали з ранчо, — намальований вугіллям на мішках із борошном, написаний олівцем на газетах. Якось я запримітив його на спині нового кухаря, якого старий МакАлістер прислав до нашого табору, — хай мені грець, якщо це не так.
— Батько Санти, — тихо пояснив Веб, — змусив дівчину дати обіцянку, що вона не напише мені й не передасть жодного слова. Тоді вона вигадала хрест на серці. Коли їй не під силу було терпіти розлуку зі мною, вона примудрялася поставити знак на якійсь речі, котру мали відіслати з ранчо на стійбище і яка могла потрапити на очі мені. Побачивши хрест на серці, я летів на ранчо тієї ж таки ночі, швидше за блискавку. Ми зустрічалися в лісі, ген за загінкою для коней.
— Ми знали про це, — проспівав Болді, — але не видавали вас. Ми були на вашому боці й здогадувались, навіщо ти тримаєш у таборі прудкого рябого коня. І коли ми помічали «кістки у шлунку», намальовані на поклажі з ранчо, то передчували, що вночі старий Пінто не буде мирно пастися на травичці. Ти пам’ятаєш Скаррі, вченого ковбоя, який з’явився на ранчо після того, як його виперли з коледжу за пияцтво? Коли Скаррі бачив цей знак, що провіщав для декого швидку зустріч із коханою, він робив отак рукою і приказував: «Знову наш Леандр уночі попливе до своєї Геро».
— Останнього разу Санта надіслала мені хрест на серці, — вів далі Веб, — коли тяжко захворіла. Я помітив знак, тільки-но зайшов до табору, і вночі сорок миль гнав Пінто галопом. На нашому місці Санти не було. Я пішов до будинку, і старий МакАлістер зустрів мене на ґанку. «Жити набридло? — запитав він. — Сьогодні мені не до твоїх викрутасів. Я саме послав по тебе слугу. Ти потрібен Санті. Іди й погомони з нею. А потім з тобою побалакаю я».
Санті було дуже зле, але вона силкувалась усміхнутися. Наші руки торкнулися, я опустився на долівку поряд із ліжком — брудний, у робочому вбранні, зі шпорами. «Я чула тупотіння твого коня задовго до того, як ти прийшов, Вебе, — каже вона. — Я знала — ти прийдеш. Ти побачив знак?» — шепоче вона. — «Тільки-но зайшов до табору, — кажу я. — На мішку з картоплею і цибулею». — «Вони завжди вдвох, — додає вона м’яко. — Завжди поруч». — «Так, це чудова пара для рагу». — «Я мала на увазі хрест на серці, — каже Санта. — Наш знак — любов і страждання, які завжди ходять поруч».
А біля нас старий лікар Масгроу тихенько попиває віскі та грається віялом із пальмового листя. За деякий час Санта засинає, лікар торкається її чола і каже мені: «А з тебе, хлопче, непогані ліки.
Але зараз ліпше вже йди, від передозування буде небагато користі. Вранці юна панна буде здорова».
Надворі я натрапив на старого МакАлістера. «Вона заснула. Можете робити решето з моєї шкури. Не хвилюйтесь, моя гвинтівка досі прикріплена до сідла». У відповідь старий Мак розсміявся: «Нашпигувати свинцем найкращого пастуха в Західному Техасі, як на мене, не дуже мудро. Не знаю, чи вдасться підшукати тобі рівноцінну заміну. Бачиш, Вебе, якби не думка про те, що одного дня доведеться назвати тебе зятем, мені ніколи й на думку б не спало дірявити тебе. Ну не такого чоловіка бажав би я для Санти! Але як працівник на ранчо ти мене цілком улаштовуєш, за умови, звісно, що триматимешся подалі від хати. А зараз іди нагору і переночуй на розкладачці, а завтра продовжимо розмову»…
Болді Вудс зняв капелюха. Веб натягнув повіддя, і кінь закружляв на місці від нетерплячки помчати вчвал. Чоловіки із західною церемонністю потиснули один одному руки.
— Адьйос, Болді, — сказав Веб, — був страшенно радий потеревенити з тобою.
Вершники зрушили з місця з шумом, вартим зграї перепілок, і роз’їхалися врізнобіч. Проїхавши десь кроків сто, Болді, котрий саме був на вершечку лисого пагорба, натягнув повіддя і гучно гаркнув — аж захитався в сідлі, — і якби він так хитнувся, стоячи на своїх двох, то вже б напевно простягся в пилюці, але для ковбоя втримати рівновагу в сідлі — справа честі, тож Болді лише весело зареготався над законами земного тяжіння.
Такі вправи не могли не привернути уваги Веба.
— На твоєму місці, — різко і водночас спокусливо зазвучало над прерією, — я був би королем!
О восьмій годині наступного ранку Бад Тернер спішився перед будинком на ранчо Нопаліто і, насвистуючи та побрязкуючи острогами, поплентався до веранди. Бад ніс відповідальність за череду, котру того ранку мали гнати до Сан-Антоніо. Місіс Їгер поливала на веранді кущик гіацинтів у червоному глиняному горщику.
Король МакАлістер нагородив доньку багатьма чеснотами — рішучістю, веселою відвагою, непокірливою самовпевненістю, гордістю справжнього короля ріг і копит. МакАлістер жив у музичному темпі алегроі фортисимо. Санта чинила так само, але по-своєму, по-жіночому. По суті вона була копією матері, котра вирушила до кращого зі світів задовго до того, як череди гладких корів наділили її дім королівською пишнотою. У Санти була струнка, але міцна статура її матері та стримана ніжна краса, що вигідно підкреслювала суворість владного погляду МакАлістера і по-королівському незалежний вигляд.
Веб стояв на протилежному кінці веранди, віддаючи накази управителям різних таборів і стійбищ, які заїхали на ранчо по інструкції.
— Доброго ранку! — відразу перейшов до справи Бад. — Череду, яку сьогодні поженуть до міста, продати Барберу, як завжди?
Відповідь на такі запитання була прерогативою королеви. Її вправні пальчики тримали всі ниточки ділових справ — продаж, купівлю, операції з банківськими рахунками, — в той час як усе, пов’язане безпосередньо з худобою, було у віданні Веба. За життя Короля МакАлістера Санта виконувала роль секретарки і помічниці; зараз вона мудро і з вигодою продовжила батькову справу. Але того ранку, ще вона не встигла відповісти, вирішив озватися принц-консорт:
— Відвезеш череду до загонів Циммермана і Несбіта. З Циммерманом я про все домовився.
Бад хутко розвернувся на високих підборах.
— Стій! — швидко вигукнула Санта, з подивом зупинивши на чоловікові погляд непроникних сірих очей.
— Ну, і що ти хочеш цим сказати, Вебе? — тоненька зморшка з’явилася на її чолі. — Я не веду справи з Циммерманом і Несбітом. Уже п’ять років Барбер отримує всіх коріві бичків із нашого ранчо.
Я не збираюсь розривати з ним угоду… — Королева обернулася до Бада Тернера. — Худоба вирушає до Барбера, — твердо підсумувала жінка.
Бад зосередився на спогляданні глечика з водою, переступив із ноги на ногу і пожував мескітовий листочок.
— Я хочу, щоб ця череда опинилася у Циммермана і Несбіта, — повторив Веб, і його блакитні очі взялися кригою.
— Дурниці, — Санті потроху уривався терпець. — Тобі слід вирушати, Баде, якщо думаєш дістатися водопою Маленький В’яз до обіду. Скажеш Барберу, що наступну партію вибракуваної нагульної худоби ми відішлемо йому за місяць.
Бад крадькома скосив оком у бік Веба. Останній сприйняв вибачення за вияв співчуття.
— Ти відправиш череду… — сказав він похмуро.
— Барберові, — обірвала Санта чоловіка на півслові. — Питання вирішене. Ти хотів щось запитати, Баде?
— Ні, пані! — відповів Бад, але не пішов відразу. За час його зволікання корова не раз могла махнути хвостом; ось що значить чоловіча солідарність — навіть філістимляни, певно, добряче поміркували, перш ніж знешкодити Самсона руками Даліли.
— Ти чув наказ господині! — вигукнув Веб, не приховуючи злої іронії. З цими словами він скинув капелюха і вклонився дружині так низько, що головний убір черкнув підлогу.
— Вебе, — у голосі Санти пролунав докір, — тобі самому твоя поведінка не здається дурнуватою?
— А що ви хотіли від придворного блазня, ваша величносте? — у навмисне повільно вимовлених словах Веба читався підтекст. — Чого ви хочете від мене? Давайте я поясню. Я був мужчиною до того, як одружився з королевою товару. А хто я тепер? Посміховисько для всієї околиці?! Я хочу знову стати мужчиною!
Санта уважно подивилася на чоловіка.
— Вебе, не дурій, — сказала вона спокійно. — Я ніколи тебе не зневажала. Хіба я хоч раз давала тобі поради у справах, пов’язаних із худобою? А ділове життя нашого ранчо я знаю краще за тебе. Мене навчив цьому тато. Будь розумником.
— Володіння королев і королів не влаштовують мене, якщо я маю виконувати чорну роботу. Я бабраюся з худобою, а ти носиш корону. Гаразд. Я ліпше буду лорд-канцлером стійбища, ніж десятим королівським підлизою. Ранчо належить тобі; Барбер отримає корів.
Кінь Веба стояв у стійлі. Чоловік зайшов у будинок і виніс звідти в’язку ковдр, які брав лише у далеку дорогу, а ще дощовик і найдовше ласо з плетеної сиром’ятної шкіри, після чого почав повагом прилаштовувати своє добро до сідла. Трохи зблідла Санта стояла поруч.
Веб хитнувся в сідлі. На його суворому, чисто виголеному обличчі не відбилося жодної емоції, якщо не рахувати впертого блиску в очах.
— Біля водопою Ондо на річці Фріо є череда корів і телят, яку треба відігнати подалі від лісу. Вовки зарізали трьох телят. Накажи Симсу про це подбати.
Санта поклала руку на вуздечку і подивилася Вебові просто у вічі.
— Ти мене кидаєш, Вебе? — тихо запитала жінка.
— Я хочу знову стати чоловіком.
— Що ж, бажаю тобі успіху в такій похвальній справі! — холодно відповіла Санта і пішла до хати.
Веб Їгер поїхав якнайдалі на південний схід. Коли він доїхав до того місця, де на обрії небо зустрічається з землею, то продовжив шлях у безмежній блакиті неба. Тим часом дні, очолені неділями, об’єднувалися в загони тижнів; місяць збирав із тижнів команду, яка щільно змикала ряди із войовничим криком «Час летить!»; місяці марширували вперед на просторих плацах років, а Веб Їгер не повертався до володінь своєї королеви.
Одного дня якийсь там вівчар Бартоломео з низов’я Ріо-Гранде спішився перед ранчо Нопаліто, беззахисний перед нападом голоду. За якийсь час він уже сидів за обіднім столом у гостинному королівстві. Мова лилася з нього, наче вода з дірявого глечика, він був ніби земля, що зазнала удару Ааронової палиці, — ось вам добрий пастух, який отримав шанс виговоритися перед вдячнішою аудиторією, ніж та, в якої віддаль між вухами густо поросла вовною.
— Місіс Їгер, — белькотів старий, — в околицях Ідальго, на ранчо Секо, я зустрів чоловіка з тим самим прізвищем, що й у вас, — Веба Їгера. Його саме найняли управителем. Якщо в двох словах, то він високий і світлочубий. Може, це якийсь ваш родич, що ви на це скажете?
— Веб — мій чоловік, — радо повідомила Санта. — Господарям ранчо Секо пощастило. Містер Їгер — один із найкращих скотарів на Заході.
Зникнення принца-консорта навряд чи здатне зруйнувати королівство. Королева Санта призначила управителем на ранчо достойного хлопця на ім’я Ремзі, котрий належав до відданих васалів її батька. І мало що тривожило гладінь безмежних зелених просторів, хіба тільки легенький бриз, що налітав із затоки…
Вже декілька років на Нопаліто проводили експерименти з англійськими породами корів, які презирливо поглядали на довгорогих техаських родичок. Досліди дали хороший результат, і наразі ціле пасовище належало аристократкам. Слава про них, яку не в змозі були зупинити навіть кактуси і зарості колючого чагарнику, поширилася на відстань багатьох кінних переходів. Власники інших ранчо слухали новину чухали потилицю і невдоволено поглядали на старих добрих довгоріжок.
Як наслідок, одного дня засмаглий як індіанець, вочевидь тямущий і вишукано недбалий юнак, власник шовкової носової хустинки і пари револьверів, у супроводі трьох мексиканських вакеро з’явився на порозі ранчо Нопаліто і вручив королеві таке ділове послання.
Ранчо Нопаліто Місіс Їгер
Шановна пані! На доручення власників ранчо Секо я хотів би придбати у Вас сто голів двох— і трьохліток породи суссекс. Якщо Ви можете виконати наше замовлення, будь ласка, організуйте доставку худоби, а ми відразу надішлемо Вам чек.
З повагою
Вебстер Їгер, управитель ранчо Секо
Бізнес завжди бізнес, навіть — чий особливо — в королівстві.
Однієї ночі з пасовища пригнали сто голів худоби до загороди біля будинку, щоб завтра відправити їх на схід.
Тільки-но хату оповила тиша, чи впала Санта Їгер на ліжко в риданнях, притискаючи до серця маленький клаптик паперу і шепочучи ім’я, котре власна гордість не дозволяла вимовити на людях? Чи, можливо, вона поклала лист до інших ділових паперів, впевнена і незворушна, як належить королеві?
Подумайте над цим, мій читачу, але пам’ятайте: королівська особа священна і недоторканна. Втім, слухайте далі.
Опівночі Санта, вдягнена в сірий старенький плащ, непомітно вислизнула з будинку. На хвильку вона спинилася під віргінським дубом. Прерія вдалині була оповита туманом, місячне світло віддавало блідим помаранчем, розбавленим невловимими летючими часточками туману. Пересмішники наповнювали повітря пересвистом, квіти дарували незрівнянні аромати ночі, цілий виводок маленьких сірих кроленят вистрибував, граючись, неподалік. Санта повернулася обличчям на південний схід і послала туди три повітряні поцілунки.
Потім жінка мовчки прокралася до кузні, яка стояла за півсотні кроків; що вона там робила, можна тільки здогадуватися. Але ковадло розчервонілося, і почулося легке постукування молотка, так наче Купідон вирішив погострити свої стріли.
За деякий час Санта вийшла з кузні з дивною річчю в одній руці й переносним ковадлом, за допомогою якого таврують товар на стійбищах, у другій.
Лише місяць побачив, як вона поквапилася до загороди, де тримали корів суссекської породи.
Королева відчинила ворота і прослизнула всередину. Посеред темно-бурої маси суссексів неможливо було не помітити одну молочно-білу красуню.
Санта взяла до рук ласо, яке лежало у неї на плечі. Скрутила петлю, намотала мотузку на ліву руку і наблизилася до череди.
Метою Санти була біла корова. Ласо, яке кинула жінка, ледве зачепило ріг і зісковзнуло. Наступний кидок сплутав тварині передні ноги, білянка підкошено впала. Санта стрибнула на неї, як пантера, але корова брикнулася і звалила жінку, як бадилинку.
Санта втретє кинула ласо, в той час як розтривожена череда товклася в загороді. Останній кидок виявився бездоганним — тварина опинилась на землі, і перш ніж змогла підвестися, Санта накинула кінець аркана на стійку загороди і швидко прихопила його простим, але міцним вузлом і поквапилася до корови з сиром’ятними ременями.
За хвилину (аж ніяк не рекордний час для тих місць) тварина була стриножена; виснажена Санта, важко дихаючи, прихилилася до огорожі.
Потім вона хутко побігла до воріт, де лежало ковадло, і повернулася з розжареним тавром дивної форми.
Ревіння наляканої білої корови, коли її шкіри торкнулося розпечене залізо, мало б добряче різонути вуха будь-якої живої істоти в Нопаліто, але цього не трапилося. Посеред нічної тиші ніхто не побачив, як Санта чайкою залетіла до хати, впала на ліжко і заридала так, наче в її королівських грудях билося серце звичайної дружини пастуха; ніби вона готова була назвати принца-консорта королем, якби він постав перед її ясними очима, прилетівши на коні через гори і доли.
Вранці тямущий хлопець зі своїми друзями вакеро вирушив до ранчо Секо, женучи через прерії череду суссексів. Шлях тягнувся на дев’яносто миль — шестиденний кінний перехід із худобою, якій треба пастися і пити. Череда прибула на ранчо Секо разом із вечірніми сутінками, і була відразу ж оглянута і перерахована самим управителем.
Наступного ранку, о восьмій годині, із заростей чагарнику перед будинком господині ранчо Нопаліто вигулькнув вершник. Він спішився, напнутий як струна, і попрямував до будинку, побрязкуючи острогами. Його кінь важко зітхнув; вкрита піною, вкрай виснажена і ледве жива тварина нетвердо стояла на ногах.
Не хвилюйтеся за гнідого Валтасара. Зараз на пасовищі Нопаліто цей уславлений марафонець щасливо поскубує травичку, не знаючи ярма, і насолоджується всіма привілеями господарського улюбленця.
Вершник, важко ступаючи, зайшов до хати. Дві руки оповили його, і жіночий голос — голос королеви — вигукнув:
— Вебе, це ти, Вебе!
— Я — ниций негідник! — сказав Веб Їгер.
— Мовчи. Ти бачив? — перебила Санта.
— Так! — відповів Веб.
Лише Бог святий знає, що вони мали на увазі; втім, уважний читач здогадається теж.
— Будь королевою і пробач мене, якщо зможеш. Я був брудним шкодливим койотом.
— Мовчи, — повторила Санта, приклавши палець до вуст. — Тут немає королеви. Ти знаєш, хто я? Я — Санта Їгер, перша леді королівської спочивальні. Ходи сюди.
Санта повела Веба до кімнати праворуч від веранди. Там висіла колиска з принцом — рожевеньким, крикливим, маленьким гарнюнім принцом, який без упину лепетав щось, зрозуміле тільки йому.
— На цьому ранчо немає королеви, — повторила Санта. — Поглянь на короля Нопаліто. У нього твої очі, Вебе. Стань навколішки і вклонися його величності.
Передзвін острогів сповістив про появу на веранді Бада Тернера, готового поставити те ж запитання, що й майже рік тому.
— Доброго ранку. Ми зараз поженемо череду. Відправити корів Барберу чи… — побачивши Веба, Бад укляк на місці.
— Ба-ба-ба-ба, — загукав малий у колисці, молотячи кулачками повітря.
— Ти чув наказ господаря, Баде! — посміхнувся Веб Їгер, як і майже рік тому.
Такий от кінець історії, за винятком маленької деталі. Коли старий Квін, власник ранчо Секо, пішов оглянути череду суссексів, куплену на Нопаліто, він запитав у нового управителя:
— Яке тавро ставлять на Нопаліто, Вілсоне?
— X, рисочка, У — відповів Вілсон.
— І я так думав. Але поглянь на цю білу корівку, на ній інше тавро — серце і хрест на ньому. Чиє ж воно, га, Вілсоне?