Хрю – хрюнь

Хрю-хрюнь вродився в сім’ї кабанів. З ним разом прийшло на світ шість братиків і п’ять сестричок . Та Хрю-хрюнь перший з усіх захрюкав: хрю-хрю – що означало, що йому подобається світ.

З того часу він інших слів не знав, не знали теж інші кабанчики . Захрюкає котре з них, так ненька вже знає, що воно їсти хоче;-а захрюкає ненька, – вони знають, що вона знайшла смачного слимачка чи гусінь, чи хробака-дощовика,чи корінець. Біжать зараз до неї і риють-копають своїми рильцями-лопатками.

Хрю-хрюнь частенько заривається ввесь в зів’яле листя і тільки хвостик видно, а листя рухається, мовби кріт пробивав підземний тунель. Замазається Хрю-хрюнь і не розбереш на ньому брунатно-сивастих смужок, мов у великого кабан. Ось і щетина на хребті наїжачилась, тільки ж ікли ще не виросли як слід.

Літо пройшло весело, безжурно. Цілими ночами ласували кабани на картоплищах, виполювали молоді вівси…

Та й вогню, що його люди в нічну попу розводили на полях, не лякалися; тільки не підходили до нього близько.

Одного разу Хрю-хрюнь підліз під саму колибу. Цікавий був побачити з близька людину. Ненька нераз розказувала, що в людей є дрючки, з яких громи б’ють; дядькові навіть такий грім одного разу шматок литки вирвав.

Хрю-хрюнь з поспіхом сховався в картоплиння ; людина, що стояла біля колиби, підняла з землі дрючок. Ох, як злякався! Аж соромно стало : в нього ж ікли, мов гострі ножі стирчать вже з долішньої щоки, а горішні гаками загнулися вгору.

Зупинився, розгніваний на себе, що злякався дрючка. Став дерти землю. До ранку перевернув чималий кусень картоплища.

Людина гукала, калатала чимсь, та Хрю-хрюнь не втікав. Втекти – значило зректися картопель і бути голодним; а він не любив голодувати. . .

Осінь також обділила кабанів щедрими дарами: жолуді,буква і лісові горішки немов самі пхаються в рот. Як обридне це – тоді йде полювання на лісові, чи польові миші ; та й гриби смакують негірше.

Куди гірше зимою – голод нераз заглядає-у вічі.

Хрю-хрюнь переживав саме третю зиму.

Ніхто й не сказав би, що це він ще недавно замазував свої поздовжні сивасті смужки, щоб бути подібним до старших.

Темно рудава щетина зліпилася живицею з вовняним підшиттям і немов панцером вкрила Хрю-хрюня, а на хребті в нього мов справжня осока виросла.

Ще літом, як велить старий звичай, покинув Хрю-хрюнь своє стадо. Самому треба позмагатися з життєвими труднощами»..

І зараз осінню відважився поборотися зі старим кабаном Одновухим, щоб дістатися до нового стада.

Так вже й водиться в кабанів : хочеш жити громадно, в стаді, мусиш доказати силою, що ти варт цього.

Хрю-хрюнь переміг старого Одновухого, – в нього ікла вже позагиналися а Хрю-хрюневі сікли, мов мечі.

Сьогодні в лісі вже зранку дивний рух: сполохано літають пташки , тікають зайці, тривожно стрибає серна. Десь здалеку долітає гамір, крик, свист. Калатають калатала…

Лісовим звірам відомо, що означають ці зловіщі звуки: це люди ідуть на полювання.

Кабанам ніби байдуже. В затишному яру спільно риються в кучугурах снігу, шукають за поживою.

А гамір щораз ближчає, стає голоснішим.

Побіг лис замітаючи пухнастим хвостом сніг; збудився ведмідь і пошалапав снігом, поскакали олені, білка скачи-гілка пострибала по гілках, струснула сніжок, сховалася в дупло.

Кабани насторожились. Он там позаду них, в сусідньому яру брешуть собаки .

Счинилася метушня. Кинулися тікати – пізнали небезпеку. Та вже пізно в яр великою лавою сунуть з криком люди, калатають, вимахують дрючками.

Кабани кинулися тікати в другий бік. Щосили чимскоріш до другого виходу з яру.

Собаки біжать, брешуть, ось кинулись усі між кабанів.

Хрю-хрюнь теж втікає, але це йому не до вподоби.

– Як? Вони кабани, що їх в лісі всі бояться, тікають мов зайці?

Хрю-хрюневі пригадалося, як колись людина всю ніч калатала і вигукувала, а він все таки спокійно рив і їв картоплю.

Захрюкав на весь голос: – Хрю-хрю! Це означало: завертайте кабани.

Дехто стримався, а дехто- побіг далі.

-Хрю-хрю»-скомандував знову Хрю-хрюнь.-Це означало: за мною! Вперед!

Не чекав, чи хто його слухає. Завернув і посунув просто на ворога.

З люттю кинувся на собаку, що ще не вспіла втекти.

Інші кабани пішли його слідом.

Ообаки тікають, аж курява знялася.

Жадна сила не могла спинити кабанів, що бігли за Хрю-хрюнем.

Звідкілясь почулись немов громи, та це не спинило Хрю-хрюня.

Майже все стадо прорвалося крізь обруч людей і собак. Ввечері, при світлі місяця, Хрю-хрюнь гордо походжав біля льохи-матки і рився в снігу, шукаючи поживи.