Хуан та Марія

Багато років тому жив – король, був цей король завжди був сумним. Часто він йшов на гору, вилазив на високе дерево, яке там росло, і дивився на всі сторони світу. І ось одного разу з верхівки цього дерева він побачив на іншій високій горі, біля палацу, що на ній стояв, дівчину небаченої краси. Він зрозумів, що це принцеса Марія, дочка короля сусідньої країни. Повернувшись до палацу, король, який завжди був сумним, оголосив: «Той, хто приведе до мене дочку сусіднього короля, принцесу Марію, отримає половину моїх володінь».

Жив у його королівстві юнак на ім’я Хуан, бідний, проте завжди веселий. Коли Хуан бачив, що іншій людині доводиться гірше, ніж йому, він був готовий поділитися з нею останнім шматком. Одного разу цей Хуан зустрів бідну жінку, йому стало її шкода, і він віддав їй все, що в нього було. Жінка подякувала Хуану, а потім сказала:

– Синку, піди і скажи королеві, що ти приведеш до нього принцесу Марію.

– Як я це зроблю? – здивувався Хуан. – Я не знаю, де вона і як до неї дістатися.

– Я піду з тобою та допоможу тобі, – відповіла жінка.

Тоді Хуан вирушив до палацу і сказав королеві:

– Королю, я можу привести до тебе принцесу Марію.

Король, який завжди був сумним, відповів:

– Якщо ти це зробиш, то, як я обіцяв, матимеш половину моїх володінь.

Хуан і бідна жінка вирушили в дорогу. Коли вони вийшли з міської брами, жінка сказала:

– Я дуже втомилася і не можу йти далі, але я дам тобі із собою хустину. Прийдеш до першої гори – одразу розстели її біля її підніжжя, і до тебе прибіжать табуни гладких і сильних коней. Але ти не бери жодного з них, а візьми того, що прибіжить останнім – на вигляд він буде заморений, не такий гладкий, як усі. Тільки цей кінь перенесе довгу і важку дорогу і доставить тебе до палацу принцеси.

Хуан так і вчинив – сів на найгіршого коня і поїхав до гори, де жила в палаці принцеса Марія. Довго їхав він і раптом побачив перед собою пагорб, що кишить мурахами. Хуан злякався, що мурахи з’їдять його та коня, і хотів було повернути назад. Але кінь сказав:

– Попроси у хустини побільше хліба, щоб у нас було чим нагодувати мурах.

Хуан розстелив хустину на землі і попросив у неї хліба. Хліб одразу з’явився. Хуан покришив його та розкидав по пагорбі. Після цього вождь мурах підповз до Хуана і сказав:

– За твою доброту візьми ось цю суху гілочку. Коли тобі знадобиться наша допомога, спали гілочку і розвій попіл за вітром. Ми дізнаємося, що тобі потрібна наша допомога, і поспішимо до тебе.

Хуан поїхав далі і після довгого шляху побачив у небі безліч птахів – вони шукали поживи та голосно кричали. Кінь сказав Хуану:

– Попроси у хустини поживи для птахів.

Хуан так і зробив, і коли їжа з’явився, розсипав її по землі. Птахи жадібно накинулися на їжу, а їхній цар, орел, підлетів до Хуана і сказав:

– В нагороду за твою доброту я дам тобі перо зі свого крила. Коли тобі буде потрібна наша допомога, спали перо, дай вітру забрати попіл, і ми прилетимо тобі на допомогу.

Хуан продовжував свій шлях і нарешті дістався палацу принцеси Марії. Там кінь зупинився й сказав до Хуана:

– Сховайся кудись, я піду в сад і сам, все зроблю. Але спершу попроси у хустини таке сідло і таку упряж, щоб на мене могла сісти дівчина.

Хуан зробив те, що йому наказав кінь і  сховався. Кінь увійшов до саду принцеси Марії, і принцеса, побачивши його, дуже розгнівалась і вигукнула:

– Хто насмілився пустити свого коня в мій сад?

Принцеса озирнулася довкола, але нікого не побачила і подумала: “Я сяду на цього коня і дізнаюся, хто його господар”.

Вона сіла на коня, і той одразу помчав до місця, де заховався Хуан. Ще підбігаючи до нього, кінь закричав:

– Сідай скоріше до мене на спину!

Хуан сів, і кінь поскакав із ним та принцесою до будинку Хуана. Коли вони туди прибули, Хуан одразу послав до короля гінця з звісткою про те, що привіз принцесу Марію і що вона тепер у його домі. Король разом зі своєю свитою поспішив до Хуана. Зустрівшись з ним, він сказав:

– Ти зробив те, за що взявся, і відтепер половина королівства належить тобі.

Король запросив принцесу Марію в гості, повіз її до палацу і попросив стати його дружиною. Але принцеса сказала:

– Я змішаю сто мірок очищеного рису зі ста мірками неочищеного, і тільки той, хто за одну ніч зуміє відокремити очищений рис від неочищеного, та ще й перенесе сюди тієї ж ночі мій палац, стане моїм чоловіком.

– Таке нікому не під силу! – вигукнув король.

– Є одна людина, якій це під силу, – сказала Марія. – Ця людина – Хуан, який зумів мене викрасти та доставити сюди.

Тоді король послав по Хуана і сказав йому:

– Хуане, ось сто мірок очищеного рису, змішані зі ста мірками неочищеного. За цю ніч ти мусиш відокремити очищений рис від неочищеного і ще перенести в моє королівство палац принцеси. Так хоче Марія принцеса.

Хуан не знав, як йому тепер бути. Він пішов до гори і раптом побачив: назустріч мчить кінь, який йому так допоміг. Кінь спитав:

– Про що журишся, Хуане?

Хуан розповів коневі про наказ короля.

– Не журись, Хуане, – потішив його кінь, – обидві ці справи тобі під силу. Хіба ти забув про гілочку, яку дав тобі вождь мурах, і про перо орла?

Хуан вийняв із кишені суху гілочку та орлине перо, підпалив їх і дав вітру забрати попіл. Минуло трохи часу, і з’явилося безліч птахів і мурах. Вони оточили Хуана і стали питати:

– Що тобі потрібно?

Хуан відповів:

– Мені треба перенести сюди до світанку палац принцеси Марії та відокремити сто мірок очищеного рису від ста мірок неочищеного.

Почувши це, птахи полетіли переносити палац принцеси Марії, а мурахи поспішили до купи рису – відокремлювати очищений рис від неочищеного.

На ранок усе було зроблено. Сумний король став ще сумнішим і сказав:

– Хуан впорався з двома справами, з якими не впорався б ніхто – отже, йому й одружитися з принцесою.

Ну і зраділи ж Марія та Хуан, коли почули це! Того ж дня вони повінчалися, і всі вітали їх від душі та бажали їм щасливих і довгих років життя.