Хитра чаклунка Гартелла

В одному селищі жила зла чаклунка Гартелла, яка тримала в страху всіх мешканців. Чим більше люди її боялися, тим сильнішими ставали її чари, і тим більше капостей вона могла заподіяти. Та нарешті мешканці селища втомилися жити в страху і вирішили, що більше не боятимуться Гартеллу. Вони домовилися не розмовляти з нею і не розбігатися, коли вона з’являється серед людей, а просто не звертати на неї увагу. Люди знали – якщо ніхто не буде боятися чаклунку, то її чари зникнуть.

І ось, після того, як люди в селищі усі разом перестали боятися Гартеллу, її чари почали слабшати.

Та зла чаклунка не збиралася поступатися. У чаклунських записах вона прочитала, що її чари підсиляться, якщо вона зачинить у старій вежі найкрасивішу у селищі юну дівчину. Такою дівчиною вважали Люсію.

Гартелла задумала викрасти Люсію, але дівчина ніколи не залишалася на одинці. Поруч з нею завжди були її брати, хтось з батьків або друзів. Тоді Гартелла вирішила діяти за допомогою хитрощів. Вона переодяглася у гарний одяг, зробила зачіску, одягла окуляри. В такому вигляді вона вже не була схожа на себе, а нагадувала звичайну бабусю.

Гартелла підійшла до Люсії та сказала:

– Доброго дня, Люсіє. Мене звати бабуся Стелла. Звертаюся до тебе на прохання мого онука. Він пише вірші, і твоя краса надихнула його написати цілу книгу віршів. Тепер він хоче подарувати тобі цю книгу особисто, але зараз важко хворіє і лежить у лікарні. Прошу тебе, виконай прохання мого хворого онука – відвідай його у лікарні та прийми його подарунок. Пішли зі мною до нього!

Гартелла виглядала та розмовляла так переконливо, що Люсія зовсім не впізнала у ній злу чаклунку.

– Підемо, – сказав брат Люсії на ім’я Люк. – Він намагався пригадати, кого нагадує йому ця бабуся Стелла.

– Ні, юначе, вам туди не можна! – відповіла Гартелла-Стелла. – В лікарню до мого онука можуть допустити лише саму Люсію.

Люсії було дуже шкода незнайомого хлопця, який важко хворів і хотів подарувати їй свої вірші. Вона зробила крок до бабусі і попросила брата не йти з нею до лікарні. Гартелла надзвичайно зраділа намірам дівчини.

– Люсіє, неможна довіряти цій бабці, – зупинив сестру Люк. – Хіба ти колись бачила її у нашому селищі раніше? І чому вона не назвала ім’я свого онука? Якщо він присвятив тобі свої вірші, значить, ви мали б знати один одного! Якщо хочеш, підемо до цього хлопця разом, але саму я тебе не відпущу.

Від цих слів обличчя бабці перекосилося, очі стали злими, вона затрусила руками. І тоді Люсія та її брат впізнали у ній злу чаклунку Гартеллу.

– Йди геть, Гартелло! – вигукнув Люк, – ми розпізнали твої хитрощі та давно вже не боїмося тебе.

А Люсії Люк пояснив, що хоча порядних людей набагато більше, ніж злодіїв, але неможна довіряти всім підряд. За гарною зовнішністю може скриватися кривдник. Якщо ти ще дитина, або ще не зовсім дорослий, то не можна нікуди йти наодинці з незнайомою людиною.

Переможена чаклунка повернулася додому і більше ніколи не турбувала мешканців селища. Її ніхто не боявся, тож, злі чари швидко ослабли, і нарешті Гартелла стала звичайною бабусею.