Хитра лисиця

Сидить якось лисиця на березі річки й думає: “Як би мені свіжої рибки поїсти?”

Дивиться лисиця – а по річці колода пливе, на колоді дві чайки сидять.

Питає лисиця:

– Що ви, чайки, робите?

– Рибу ловимо.

– Візьміть і мене з собою!

– Стрибай!

Стрибнула лисиця. Колода перевернулася, чайки полетіли, а лисиця у воду впала.

Понесло лисицю вниз по течії та винесло в море.

Бачить лисиця – скрізь навколо вода, і каже:

– Ну ж бо, лапки, будьте мені за весла! Ну ж бо, хвостику, будь за кермо!

От пливе лисиця, наче в човні. Лапки, як весла, воду загрібають, хвіст, як кермо, повертає – туди-сюди, туди-сюди.

Тільки забула лисиця хвосту сказати, щоб він до берега кермував. Кермує хвіст у відкрите море.

Пливла лисиця, пливла, а берега все немає. На самісіньку середину моря запливла. І не знає лисиця, куди їй тепер плисти.

Тут зустріла вона тюленя.

Каже їй тюлень:

– Куди ти, лисице, запливла? Заблукала, мабуть, у нашому морі? Не допливеш тепер до берега.

– Знаю я, куди пливу, – відповідає лисиця, – хочу подивитися, чи є ще звірі у морських водах. Чула я, ніби вас вже зовсім мало залишилося.

– Ні, – відповідає тюлень, – багато ще звірів у морських водах – і нас, тюленів, і моржів, і китів.

– Та хіба? – каже лисиця. – Поки сама не побачу, ні за що не повірю. Ну ж бо, піднімайтеся ви, усі звірі, з морської глибини і лягайте рядком до самого берега. А я вас лічитиму!

Тут спливли на поверхню всі тюлені, моржі, кити і лягли на воду рядком до самого берега.

А лисиця по їх спинах, як по мосту, побігла. Біжить і рахує:

– Один тюлень, два тюлені, три тюлені… Один морж, два моржі, три моржі… Один кит, два кити, три кити…

Так і добігла лисиця до берега. Вискочила на берег і кричить тюленеві:

– Правду ти казав, тюленю: багато ще вас, дурних звірів, у морських водах. Через все море міст із вас побудувати можна! Ну, тепер пливіть, куди хочете, а я відпочиватиму!

Попливли морські звірі, а лисиця шубку з себе зняла та й повісила сушити на кущику. А хвіст на камінь поклала – нехай сохне.