Кінь утік

Це було в четвертому класі. Всі схилились над зошитами. Учитель дав задачі для самостійного розв’язування, і діти уважно працювали. Віталик сидів на останній парті. Він уже закінчував розв’язувати задачу, як раптом на парту впала записка.

«Це знову, мабуть, від Петрика, — подумав Віталик. — Знову просить ковзани. Що ж я йому весь час даватиму свої ковзани?»

— Іване Петровичу, — сказав Віталик, — мені хтось записку кинув… Хіба ж можна на уроці записки писати?

— Записки на уроці писати не можна, — сказав Іван Петрович. — Але якщо вже тобі хтось написав, то розповідати про неї вчителеві — недобре, Віталику. Записка — це ж таємниця, яка мусить бути відома тільки тобі і твоєму товаришеві. А ти розголошуєш цю таємницю. Візьми записку, заховай, на перерві прочитаєш…

Віталик почервонів. Тепер він зрозумів, що вчинив негарно.
У класі запанувала тиша. Дехто з хлопців час від часу підводив голову, дивився на Віталика, і в тих поглядах хлопчик бачив подив і обурення.

Віталик розгорнув записку і прочитав: «Віталику, — писав Петрик, — я намалював вогнегривого коня. Якщо хочеш, дам тобі».
На перерві Віталик підійшов до Петрика.

— Давай коня, — сказав Віталик.

— Утік кінь… — тихо відповів Петрик.